Word-Formation Meaningful Parameters of Verbs

 © The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 26, 2013, pp.  27-32

Word-Formation Meaningful Parameters of Verbs

Poslavska Nataliyа

Article first published online: March 20, 2013 


Additional information

 Author Information: 

Nataliya M. Poslavska, Candidate of Philology, Associate Professor at Department of Ukrainian Language in Stefanyk Prykarpattia National University. Correspondence: nata.slavna@mail.ru

Citation: 
Poslavska NWord-Formation Meaningful Parameters of Verbs [Text] // Linguistic Studies collection of scientific papers / Donetsk National University Ed. by A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2013. – Vol. 26. – Pp. 27-32. – ISBN 966-7277-88-7

Publication History:
Volume first published online: 
March 20, 2013

Article received: August 11, 2012, accepted: December 28, 2012 and first published online: March 20, 2013

Annotation.

In the article the semantic-valency sings of verbs are described as the word-formation meaningful parameters. The semantic features of verbs are found out as a formative base, the dominant role of semantics and valency is shown in verbal processes of word-formation, based on the verbs of concrete physical action.
Keywords verb, semantics, valence, verbal form, derivative potential, word-forming paradigm, word-forming meaning.

Abstract.

WORD-FORMATION MEANINGFUL PARAMETERS OF VERBS

Nataliyа Poslavska 

Department of Ukrainian Language, Stefanyk Prykarpattia National University, Ivano-Frankivsk, Ivano-Frankivsk region, Ukraine

 

Available 11 August 2012.

 

Abstract

Relevance

Modern researches from a word-formation are mainly basis-oriented, that envisages creation of typology of word-formation, in that formative basis will come forward as a typological factor. Word-formation potential of  adjectives, different groupments of nouns and verbs is set for today, the here open is remained by a question, why words that are the constituents of one class are marked congruent lexico-grammatical signs, differently product derivatives. After the supervisions of scientists, depth, extent, the continuum of word-formation values in the structure of word-formation paradigm predetermine semantics, valency, frequency, complication of word-formation structure, polysemy / unambiguity of formative basis and others like that. Establishments of factors, that determine semantic and word-formation transformations of formative, do possible or do impossible fundamental appearance derivative on the base of certain formative, it belong to the key questions of word-formation. Therefore research word-formation meaningful parameters of verbs characterized by actuality.

Purpose

As an purpose of analysis the semantic and valence signs of verbs come forward as them word-formation relevant parameters.

Tasks

The put aim envisages the decision of such tasks: 1) to describe the semantic features of verbs as a formative base;  base; 2) to mark the dominant role of valence in a verbal derivate; 3) on the example of verbs of concrete physical action, in particular destruction, to show the value of semantics and valence in a verbal word-formation.

Conclusion

Word-formation possibility of formative words is determined by different factors, however a dominant are semantics and closely constrained with her valence. A verb is a specific class of words semantics of that is described in terms of valence. The valence scope of verbs predetermines the continuum of word-formation values in a structure them word-formation paradigms.

Perspective

Derivational behaviour of verbs governed their lexical, grammatical and valence features. However favourable system factors not always provide appearance derivative, as on processes to motivation normative factors further analysis of that as a word-formation relevant parameters of verbs seems perspective influence also.

 

Research highlights

► In the article the semantic-valency sings of verbs are described as the word-formation meaningful parameters. ► The semantic features of verbs are found out as a formative base. ► The dominant role of semantics and valency is shown in verbal processes of word-formation, based on the verbs of concrete physical action.

Keywords: verb, semantics, valence, verbal form, derivative potential, word-forming paradigm, word-forming meaning.

 

References

Avilova, N. S. (1976). Vid glagola i semantika glagol'nogo slova. M.: Nauka.

Arutjunova, N. D. (1976). Predlozhenije i jego smysl. M.: Nauka.

Bachkur, R. O. (2002-2003). Slovotvirna paradyhma yak ob"yektyvatsiya linhval'nykh ta ekstralinhval'nykh chynnykiv slovotvorchoyi spromozhnosti tvirnykh sliv. Ukrayinoznavchi studiyi, 4-5, 39-46.

Bljagoz, Z. U. (1975). Zavisimost' slovoobrazovatel'noj aktivnosti glagolov ot haraktera ih leksicheskogo znachenija. Aktual'nye problemy russkogo slovoobrazovanija I. Uchenye zapiski, 402-409. Tashkent: Ukituvchi.

Vykhovanets', I. R. & Horodens'ka, K. H. (2004). Teoretychna morfolohiya ukrayins'koyi movy. K.: Univ. vyd-vo „Pul'sary”.

Gajsina, R. M. (1982). K voprosu o specifike znachenija glagola. Izvestija AN SSSR. Serija literatury i jazyka, 1, 59-64.

Gajsina, R. M. (1992). Sootnoshenie semantiki i sintagmatiki glagola. Issledovanija po semantike. Semanticheskie edinicy i ih paradigmy : mezhvuzovskij nauchnyj sbornik, 41-48. Ufa.

Grammatika sovremennogo russkogo literaturnogo jazyka (1970). Grammatika sovremennogo russkogo literaturnogo jazyka. M.: Nauka

Greshchuk, V. V. (1995). Ukrayins'kyy vidprykmetnykovyy slovotvir. Ivano-Frankivs'k: Play.

Dolinina, I. B. (1982). Markirovka sub"ektno-ob"ektnyh otnoshenij u valentnostnyh kategorij anglijskogo glagola. Kategorija sub"ekta i ob"ekta v jazykah razlichnyh tipov, 65-101. L.: Nauka.

Zahnitko, A. P. (1990). Struktura ta iyerarkhiya valentnykh znachen' diyeslova. K.: NMK VO.

Zverev, A. D & Dashhenko, O. I. (1982). O slovoobrazovatel'nyh paradigmah v russkom jazyke. Aktual'nye problemy russkogo slovoobrazovanija: sbornik nauchnyh trudov, 104-107. Tashkent: Ukituvchi.

Kil'dibekova, T. A. (1985). Glagoly dejstvija v sovremennom russkom jazyke: Opyt funkcional'no-semanticheskogo analiza. Saratov: Izd-vo Saratovsk. un-ta.

Leksiko-semanticheskie gruppy russkih glagolov (1989). Leksiko-semanticheskie gruppy russkih glagolov. Irkutsk: Izd-vo Irkutsk. un-ta.

Manucharjan, R. S. (1974). K tipologii slovoobrazovatel'nyh znachenij. Izvestija AN SSSR. Serija literatury i jazyka, 6, 516-526.

Miloslavskij, I. G. (1980). Voprosy slovoobrazovatel'nogo sinteza. M.: Izd-vo Moskovsk. un-ta.

Morozova, T. S. (1982). Otrazhenie valentnostej proizvodjashhego glagola proizvodnymi raznyh chastej rechi. Aktual'nye problemy russkogo slovoobrazovanija, 401-405. Tashkent: Ukituvchi.

Poslavs'ka, N. M. (2003). Valentnist' yak odyn iz dominantnykh determinantiv deryvatsiynoyi aktyvnosti diyesliv. Semantyka movy i tekstu : zbirnyk statey VIII Mizhnarodnoyi naukovoyi konferentsiyi (22-24 zhovtnya 2003 r.), 418-423. Ivano-Frankivs'k: Play.

Poslavs'ka, N. M. (2007). Diyeslova iz semoyu ruynuvannya ob"yekta yak baza produkuvannya pokhidnykh. Visnyk Prykarpat·s'koho natsional'noho universytetu imeni Vasylya Stefanyka. Filolohiya, XV-XVIII, 265-270. Ivano-Frankivs'k: VDV TsIT.

Sokolova, S. O. (2003). Prefiksal'nyy slovotvir diyesliv u suchasniy ukrayins'kiy movi. K.: Naukova dumka.

Stepanova, M. D. (1978). Chasti rechi i problema valentnosti v sovremennom nemeckom jazyke. M.: Vysshaja shkola.

Suchasna ukraїns'ka lіteraturna mova (1997). Suchasna ukraїns'ka lіteraturna mova. K.: Vishha shkola.

Ukrayins'ka mova (2000). Ukrayins'ka mova: entsyklopediya. K.: "Ukr. Entsyklopediya".

Ufimceva, A. A. (1974). Tipy slovesnyh znakov. M.: Nauka.

Janceneckaja, M. N. (1979). Semanticheskie voprosy teorii slovoobrazovanija. Tomsk: Izd-vo Tomsk. un-ta.

Jarrulina, T. S. (1980). Slovoobrazovatel'nye vozmozhnosti russkih neproizvodnyh glagolov (K voprosu vzaimodejstvija grammatiki i slovoobrazovanija. Avtoref. dis. … kand. filol. nauk. Moskva.

 

Correspondence: nata.slavna@mail.ru

Vitae

Nataliya M. Poslavska, Candidate of Philology, Associate Professor at Department of Ukrainian Language in Stefanyk Prykarpattia National University. Her research area includes basis-oriented word-formation.


Article.

Наталія Пославська

УДК 811.161.2’373.611

ДЕРИВАЦІЙНО РЕЛЕВАНТНІ ПАРАМЕТРИ ДІЄСЛІВ

 

У статті описано семантико-валентні ознаки дієслів як їх дериваційно значущі параметри. З’ясовано семантичні особливості дієслів як твірної бази, відзначено домінантну роль валентності в девербативних процесах, на прикладі дієслів конкретної фізичної дії показано значення семантики й валентності у віддієслівній деривації.

Ключові слова: дієслово, семантика, валентність, девербатив, дериваційний потенціал, словотвірна парадигма, словотвірне значення.

 

Важливим завданням основоцентричної дериватології ‒ перспективного напрямку сучасної науки про словотвір, що вивчає дериваційний потенціал різних класів твірних слів, ‒ є встановлення чинників, які зумовлюють семантико-словотвірні трансформації базем. Дослідники словотворчої спроможності тих чи інших угруповань твірних основ намагаються з’ясувати, чому вихідні одиниці, які є конституентами одного класу, відзначаються конгруентними лексико-граматичними ознаками, неоднаково продукують похідні. За спостереженнями науковців, глибину, протяжність, континуум словотвірних значень (СЗ) у структурі словотвірної парадигми (СП) (комплексної класифікувальної одиниці основоцентричної дериватології) зумовлюють різні лінгвальні та екстралінгвальні чинники (див. аналіз питання: [Ґрещук 1995; Бачкур 2002-2003]), однак домінантними факторами, що уможливлюють чи унеможливлюють принципову появу похідного на базі певного твірного, більшість науковців вважає семантику й тісно пов’язану з нею валентність, тобто системні чинники[1]. Тому дослідження дериваційно значущих параметрів вербативів характеризується актуальністю.

Мета пропонованої розвідки ‒ охарактеризувати семантико-валентні ознаки дієслів як їх дериваційно значущі параметри. Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань: 1) описати семантичні особливості вербативів як твірної бази; 2) відзначити домінантну роль валентності в девербативних процесах; 3) на прикладі дієслів конкретної фізичної дії, зокрема деструкції, показати значення семантики й валентності в девербативних актах.

Вагомим детермінантом словотворчої спроможності різних класів твірних слів є їх семантика. Йдеться насамперед про загальнокатегоріальне значення баземи. „Частиномовну належність треба вважати основною характеристикою твірних у плані вивчення їх ролі в словотворчих процесах, оскільки нею окреслюються межі утворення дериватів” [Ґрещук 1995: 9]. Кількісний склад і змістова організація конституентів СП мають „лексичну спрямованість, оскільки всі члени СП відзначаються спільною семантикою, яку передало їм твірне слово. Саме цей факт, факт наявності у членів спільної семантики, дає змогу більш точно встановити структурно-семантичну складність похідних, їх постійні, визначені місцем у парадигмі, словотвірні значення” [Зверев, Дащенко 1982: 106].

Категоріально-граматичним мікрокомпонентом, що визначає належність лексем до континууму вербативів, є сема процесуальності, „яка позначає щось, що протікає в часі, виражає поняття про рух у найширшому розумінні цього слова” [Гайсина 1992: 59]. Дієслово – це частина мови, що позначає процес [Граматика 1979: 310]. Тому СЗ девербативів не можуть вийти за межі семантичного об’єднання „субстанція, ознака, процес, що мають відношення до процесу”. Щоправда, з огляду лише на частиномовну належність твірних основ створити цілісне уявлення про їхній дериваційний потенціал складно, адже частини мови як різні лексико-граматичні класи слів неоднаково субкатегоризуються, виділювані в їх межах часткові підкатегорії відмінні і характеризуються різним ступенем узагальнення, різним співвідношенням лексичних і граматичних компонентів [Ґрещук 1995: 10]. Інакше кажучи, „значущість мотивувального слова і мотиватора, що його представляє, в механізмі словотворення визначається не стільки належністю до тієї чи іншої частини мови, в традиційному розумінні цього терміна, скільки його узагальненою лексичною семантикою [Манучарян 1974: 523]”. Щодо дієслів, то уточнюють класему процесуальності лексико-граматичні семи дії, стану, відношення, на основі яких виокремлюють три лексико-граматичні розряди вербативів[2]. Вони протиставляються щодо дериваційної активності: більш продуктивними є дієслова конкретної фізичної дії (КФД), що зумовлено, на думку Т. Кільдібекової, їх більш складною, порівняно з іншими вербативними континуумами, лексико-граматичною конфігурацією [Кильдибекова 1985: 50].

Дериваційно значущим для дієслів є подальше членування розрядів на семантичні поля, лексико-семантичні групи (ЛСГ), оскільки „явища … словотворення [дієслова] неможливо переконливо пояснити без звернення до типової лексичної семантики, яка втілена в базових одиницях окремих лексико-семантичних груп” [Лексико-семантические группы 1989: 13]. Лексико-семантичні континууми дієслів диференціюють з огляду на категоріально-лексичні семи, які конкретизують характер дії, стану чи відношення. Наприклад, на основі архісеми руйнування нами здійснено дериваційно релевантну класифікацію лексико-семантичного поля дієслів деструкції (див.: [Пославська 2007]). Межі між семантичними полями, ЛСГ вербативів, як правило, не абсолютні, що зумовлено багатозначністю дієслова. Полісемантична вербативна лексема становить, як відомо, сукупність кількох лексико-семантичних варіантів (ЛСВ) [Сучасна українська літературна мова 1997: 134]. Так, одне із значень дієслова довбати визначає його належність до угруповання дієслів створення (довбати ополонку), інше ‒ руйнування (довбати стіну). У зв’язку з цим аналіз дериваційної спроможності вербативів слід здійснювати на рівні лексико-семантичних варіантів. При функціонуванні ЛСВ як мотиваційної бази відбувається реорганізація семантики, маніфестація одних і нейтралізація інших елементів змісту. Утворення деривата визначається і частиномовною, і частковими, лексико-граматичними параметрами вихідного найменування, залежить „від наявності чи відсутності в його семантиці таких компонентів, які б сприяли її перетворенню в необхідне нове значення [Янценецкая 1979: 77-78]. Отже, вивчення дериваційної спроможності вербативів, аналіз структури їх СП повинні ґрунтуватися на осягненні усіх потенційних об’єктивацій макро- й мікрокомпонентів їх значення, адже похідні одиниці „маркують наявність / відсутність граматичних і лексичних компонентів вихідного [Яррулина 1980: 14]”.

Для осмислення мотиваційних реляцій у сфері віддієслівної деривації релевантним є розуміння сутності категорії виду. Наприклад, особливістю дієслів КФД є те, що вони формують „розгалужені акціональні парадигми, в які входять дієслова з видовим значенням, утворені за допомогою різних префіксів, і лексеми, що виражають додаткові семантичні модифікації” [Кильдибекова 1985: 51], пор.: ламати ® виламати, відламати, доламати, зламати, наламати, надламати, обламати, переламати, поламати, розламати. Щоправда, до сих пір залишається відкритим питання, чи є вид словотвірною, чи словозмінною категорією. Це зумовлено тим, що „[у] видовій парі переплелася взаємозалежність словотворення й морфології, що свідчить про незавершеність процесу граматикалізації категорії виду” [УМ 2000: 64]. Йдеться насамперед про відношення між членами видової пари, а не про мотиваційні реляції між безпрефіксними і префіксальними дієсловами, у яких відбулися семантичні зрушення (ламати®надламати, поламати, доламати). Члени видової пари, як правило, кваліфікують як форми того самого слова з ізоморфним лексичним значенням і відповідно перехід дієслова недоконаного виду в доконаний (або навпаки), тобто перфективацію (нищити ® знищити) й імперфективацію (знищити ® знищувати) розглядають як формотворення (див. аналіз питання: [Авилова 1976: 5-10]). Однак серед багатьох авторитетних лінгвістів побутує думка, що вид спрямований у словотвір. „Структурно-граматичних підстав для визнання “префіксальної” видової пари однією лексемою немає”, адже „префікс не можна прирівняти до флексії хоча б тому, що не існує суто видоутворюваних, повністю граматикалізованих префіксів, кожен із префіксів має кілька значень” [Авилова 1976: 32]. Тому дієслова, утворені шляхом перфективації та не ускладнені додатковими змістовими напластуваннями (вказівкою на повторне виконання дії, на рух всередину об’єкта, навколо нього), слід розглядати як такі, у яких відбувся дериваційний крок й кваліфікувати як похідні зі СЗ „довести дію до результату”: „Дієслова ДВ є результативними з погляду лексичного значення, тому що вказують на результативну зміну ситуації. Отже, результативне значення як значення результату зміни однієї ситуації іншою можна вважати неодмінним компонентом лексичного значення префіксального дієслова ДВ [Соколова 2003: 84]”. Щодо вербативів, утворених шляхом імперфективації від похідних дієслів із результативним значенням, то слід розглядати їх як лексично ізоморфну форму, видову опозицію префіксальної одиниці. Незважаючи на те, що окремі науковці й у рамках суфіксального видоутворення вбачають дериваційний крок, більш поширеним є погляд, згідно з яким імперфективація є граматичною категорією словозмінного типу: „Дієслова недоконаного виду, утворені за допомогою суфіксів імперфективації, послідовно виявляють свою лексико-семантичну ідентичність вихідним дієсловам доконаного виду [Вихованець, Городенська 2004: 226]”.

Інтерференція елементів лексичного і граматичного макрокомпонентів у змістовій конфігурації вербативів виявляється не лише на рівні видових ознак, але й – інших категорій. Як зазначає А. Уфімцева, у дієслові більше, ніж в інших частинах мови, перехрещуються, дивно взаємодіють, лексичне й граматичне, власне знакове й структурне значення [Уфимцева 1987: 19]. Тому у змістовій конфігурації дієслів поняттєві мікрокомпоненти, що маніфестують становлення, тривання чи розгортання якогось позначуваного фрагмента дійсності в часовій перспективі, співвідносяться із граматичними семами. Найповніше виявляються взаємозв’язки між граматичними та лексичними семами на рівні лексико-граматичних розрядів, кожен з яких, утворюючи своєрідне лексико-семантичне угруповання, одночасно протиставляються за диференційними граматичними ознаками [Кильдибекова 1985: 185]. Так, дієслова КФД характеризуються тотожністю граматичної і семантичної структур: семантичний зміст „діяч – дія – об’єкт”, яке репрезентується значенням активного дієслова і його лівовалентного і правовалентного оточення, відповідає узагальненому граматичному значенню, що передається структурою формальної сполучуваності дієслова С1–Д–С4. Тобто семи активності й цілеспрямованості, іманентні більшості дієслів КФД, корелюють із перехідністю, яка співвідноситься з функціонально-семантичною категорією каузації. Остання, зміст якої орієнтований на передачу суб’єктно-об’єктних відношень, перехрещується із категорією стану, основу якої становить семантична опозиція активність / пасивність дії. Знаходячи свій вияв у способах дієслівного керування, стан одночасно тісно поєднаний із категорією перехідності, адже усі перехідні дієслова можуть виражати значення активної дії, а неперехідні ніколи не виражають. Таким чином, різноманітні категорії вербативів КФД перебувають у відношеннях інтерференції, визначаючи їх дериваційну спроможність, оскільки „сфера словотворення становить собою арену складної і різноспрямованої взаємодії лексичних і граматичних категорій” [Блягоз 1975: 403]. При цьому перехідність, каузацію, стан, результатив кваліфікують як „валентні категорії”, оскільки вони характеризують різноманітні зміни взаємовідношень між дієсловом і його актантним оточенням, охоплюють і відображають способи функціонування синтаксичних і семантичних валентностей дієслова і завжди супроводжуються зміною валентної структури речення (див.: [Долинина 1985]).

Валентність становить стрижень змісту вербатива, її варто кваліфікувати як „суперкатегорію”, адже вона акумулює, організовує довкола себе різноманітні компоненти значення, у ній перетинаються відображувальні, лексичні, граматичні ознаки дієслів. Так, провідну роль у семній організації дієслів відіграють відносні (синтагматичні) мікрокомпоненти. „У значенні дієслова знаходять своє відображення не лише ознаки процесу, але й ознаки предметів і явищ, втягнутих у процес і охарактеризованих завдяки цьому як учасники процесуальної семантики” [Гайсина 1992: 42]. Лінгвістично релевантні елементи маніфестованої вербативом ситуації представлені у вигляді субстанційних (відносних) і несубстанційних (основних) сем, перші з яких репрезентують дискретно виокремлювані предмети (субстанції) ситуації і їх властивості, другі – процеси (не-субстнції) і їх ознаки. „Несубстанційні семи організовують основну частину лексичного значення дієслова, не знаючи якої неможливо правильно вибрати і належно застосувати те чи інше дієслово. Субстанційні ... відображають функціональні, якісні й кількісні ознаки предметів – учасників позначуваної ситуації” [Гайсина 1982: 62]. Функціональні ознаки учасників ситуації формуються в результаті встановлення між ними зв’язків і залежать від тієї ролі, яку ці предмети виконують у ситуації. Це може бути роль суб’єкта, об’єкта, окрім того, субстанції здатні визначати просторову, часову локалізацію дії, стану чи відношення. З огляду на здатність маніфестувати не предмети позамовної дійсності, а фрагменти-ситуації, дії-відношення, дієслово характеризується релятивною семантикою. На думку багатьох мовознавців, своєрідність значення дієслова вбачається в тому, що воно має синтагматичний статус, становить собою „ніби згорнуте речення” (Ю. Апресян, Н. Арутюнова, С. Кацнельсон, Р. Гайсина, А. Уфімцева), „потребує фразової інтерпретації” [Арутюнова 1986: 342]. У зв’язку з цим провідна роль в осмисленні сутнісних ознак дієслова належить його потенційним сполучувальним характеристикам, тобто валентності. Тому валентність є визначальною категорією вербативів, а отже, регулює їх дериваційну поведінку. Дослідники словотворчого потенціалу дієслів одностайні в тому, що валентність є домінантним детермінантом семантико-словотвірних трансформацій вербативів, тобто немає жодного девербатива, поява якого не зумовлена валентною рамкою дієслова.

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної думки валентність визначають як „властивість віртуального знака, детермінована тим когнітивним і семантичним смислом, який закладений в ньому” [Загнітко 1990: 15], як здатність одиниці мови сполучатися з іншими, створювати довкола себе визначену кількість відкритих позицій, що повинні або можуть бути зайняті облігаторно або факультативно елементами з відповідними змістовими і формальними характеристиками. Тобто теорія валентності вийшла за межі вербоцентричної концепції Л. Теньєра, згідно з якою лише актанти перебувають з дієсловом у валентних відношеннях. Тепер вона інтерпретується більш широко: по-перше, як „сполучувальний потенціал”, властивий не тільки дієслову, але й всім одиницям мови (щодо вербатива, то валентними визнаються також відношення з вільними поширювачами (сирконстантами); по-друге, як не лише формально-граматична, морфолого-синтаксична категорія, але й як явище логіко-поняттєвого, семантичного плану, оскільки сполучувальні властивості мовних елементів зумовлені передовсім їх значенням. Валентність знаходиться у точці перетину складних реляцій, які існують між явищами дійсності, їх відображенням у свідомості індивідів й репрезентацією у мові. „Загальне співвідношення між реальністю, свідомістю і мовою знаходить свою реалізацію у взаємозв’язку між логічною, семантичною та синтаксичною валентностями” [Степанова, Хельбиг 1978: 159], які переплетені, доповнюють один одного й синкретично беруть участь в організації тих чи інших лінгвоструктур, зокрема на основі переходу одного типу сполучуваності в інший можна описати ономасіологічний процес формування висловлювання, що корелює із породженням похідного слова. Дериват мотивується не безпосередньо баземою, а семантикою цільнооформленої конструкції, у якій твірне слово реалізує одне із властивих йому значень і займає відповідну синтаксичну позицію. Похідне корелює із семантично еквівалентною йому перифразою: основі або основам похідного слова у його дефініції повинні відповідати лексеми з ізоморфним коренем, а його афіксам – слова, що пояснюють їх значення [Кубрякова 1981: 13], наприклад: „той, хто знищує” знищувач (більш детально про типи валентностей і їх роль у дериваційних процесах, зокрема девербативних, див: [Пославська 2003]).

Валентність як домінантний детермінант словотворчої активності вербативів дериваційно реалізується в похідних іменниках, прикметниках, дієсловах, прислівниках, континуум словотвірних значень яких передбачений аргументно-актантною рамкою твірного. Можливість словотвірної трансформації вихідного дієслова зумовлюється: 1) семантико-синтаксичною позицією вербатива у синтаксичній конструкції, тобто як валентність базової одиниці реалізується у реченні чи словосполученні (лексемою з конкретним значенням, синтаксемою чи прислівником); 2) семантичною природою валентності, яку детермінує значення твірного [Морозова 1982: 401]. У зв’язку з цим розрізняють субстанційну (предметну: суб’єктну, об’єктну, результативну, інструментальну тощо), пропозитивну (непредметну, що реалізується підрядним реченням або його трансформами), векторну (репрезентує можливість дії розгортатися у просторі, що на лінгвальному рівні становить поєднання дієслова з локативними прислівниками вверх, вниз, збоку, довкола), темпоральну (передбачає часові параметри тривання дії, що забезпечується сполучуваністю дієслова з прислівниками довго, швидко, а також із вербативами почати, завершити), ступеня інтенсивності і міри виконання дії (визначають кількісні модифікації дії й актуалізуються у зв’язках дієслів із прислівниками сильно, легко та багато, недостатньо, мало) валентності.

Так, вербативи деструкції як складові континууму дієслів КФД характеризуються субстанційною, векторною, темпоральною, ступеня інтенсивності і міри виконання дії валентностями, які прогнозують та зумовлюють дериваційну поведінку твірних, їх здатність продукувати похідні різних семантичних позицій, при цьому субстанційна валентність визначає появу іменників, прикметників та дієслів, інші типи сполучуваностей – вербативів. Наприклад, у субстантивному блоці типової словотвірної парадигми дієслів із семою руйнування засвідчено похідні зі СЗ „виконавець дії” (душитель, палій), „об’єкт – результат дії” (ламань, пошкодження), „знаряддя дії” (довбало, різак), у ад’єктивному „який виконує або може виконувати дію” (знищувальний), „на який поширюється дія або який придатний для виконання дії” (спустошуваний), „який має відношення до дії” (свердлильний), „який становить собою результат дії” (битий), „який призначений для виконання дії” (бомбардувальний), у вербальному ‒ „довести дію до результату” (зламати, знищити). Названі семантичні позиції становлять дериваційну актуалізацію актантної рамки твірних, що має такий вигляд: S-D-O(r)-I, де S – це суб’єкт, що здійснює деструктивний вплив, у ролі якого здатні виступати живі істоти, стихійні сили природи, різноманітні технічні прилади, D – деструктивна дія, спрямована на руйнацію кого-, чого-небудь, O(r) – об’єкт-результат, тобто об’єкт, на який поширюється руйнівний вплив і який виникає внаслідок реалізації дії як її результат, I – інструмент, знаряддя, за допомогою якого досягається руйнівна мета (Я відтак грубші кінці ножиком чехолю, складаю, в’яжу, держаки стружу – кипить робота (І. Франко); Він вмів вправно відрізувати шматки навіть від черствої хлібини своїм ножем (П. Гірник). При цьому лівобічна суб’єктна та правобічна об’єктно-результативна валентності є облігаторними, інструментальна ‒ факультативна, пор.: Він сів за стіл, відрізав скибку хліба і грубо посолив її (М. Коцюбинський), Молодий хлопець стрепенувся і почав завзято рубати гору (Леся Українка). Облігаторні актанти більш продуктивні в дериваційному аспекті.

Окрім актантної рамки, дієсловам поля деструкції характерна також сирконстантна формула, що визначає просторові, часові та кількісні модифікації руйнівної дії. Так, векторно-об’єктна валентність дієслів руйнування знайшла реалізацію у семантичних позиціях „поширювати дію на поверхню, невелику частину, довкола, з усіх боків об’єкта” (оббити), „виконуючи дію, відокремлювати частину від цілого, виймати що-небудь з чогось або ділити об’єкт на частки” (відбатувати), „спрямовуючи дію, проникати всередину, робити отвір, заглибину або пропускати один об’єкт крізь інший” (продавити); темпоральна ‒ „почати виконувати дію” (задряпати), „виконувати дію якийсь час” (погризти), „завершувати виконувати дію” (допиляти); ступеня інтенсивності і міри виконання дії ‒ „кількісний вияв дії” (накришити), „дистрибутивність дії” (повішати), „виконувати дію з надмірною інтенсивністю” (нашмагати), „виконувати дію недостатньо інтенсивно” (підранити), „однократність дії” (рвонути), „виконувати дію ще раз, повторно, заново або по-іншому” (переділити), „виконувати дію час від часу” (пощипувати). Як засвідчує типова словотвірна парадигма дієслів деструкції, не завжди актантно-сирконстантна рамка знаходить реалізацію на словотвірному рівні. Так, із 522 твірних із семою руйнування об’єкта похідні зі СЗ „виконавець дії” утворили 67 (12,8 %), незважаючи на облігаторність суб’єкта дії. Хоча валентність визначає принципову можливість появи деривата, проте у мові, крім правил, існують ще й елементи, які не виступають компонентами системи [Милославський 1980: 179], тобто на дериваційну поведінку дієслів також впливають нормативні чинники. До найбільш типових супровідних факторів належать: показник частотності вживання твірних у мовленні, стилістична маркованість, складність дериваційної структури, багатозначність / однозначність, належність баземи до ядра чи периферії ЛСГ тощо.

Таким чином, словотворча поведінка дієслів регулюється їх лексико-граматичними й валентними характеристиками. Однак сприятливі системні чинники не завжди забезпечують появу похідного, оскільки на процеси мотивації впливають також нормативні чинники, подальший аналіз яких як дериваційно релевантних параметрів дієслів видається перспективним.



[1]Встановлюючи фактори, які визначають дериваційну поведінку твірного, на нашу думку, принципово важливо розмежовувати, з одного боку, неможливість утворення деривата на базі певного твірного, а з другого, – незасвідченість, відсутність його в мові. Якщо „системними закономірностями в словотворі є всі закономірності, які визначають можливість чи неможливість утворення слів”, а „питання про те, що реально увійшло в ужиток – це питання не системи, а норми”, то йдеться, отже, про розмежування системних і нормативних явищ” [Ґрещук 1995: 9].

[2] Вербативи дії позначають активний, цілеспрямований вплив суб’єкта на об’єкт, в результаті чого у ньому відбуваються певні зміни (ламати, дробити, виготовляти, малювати, шити). Дієслова стану маніфестують процес, який замкнутий в суб’єкті. Це може бути фізичний чи психічний стан живих істот (хворіти, спати, сумувати) або фізичний стан неживих істот (світити, горіти). Вербативи відношення виражають різноманітні зв’язки, реляції між предметами та явищами (належати, подобатися, володіти) [Кильдибекова 1985].

References. 

Література

Авилова 1976: Авилова, Н.С. Вид глагола и семантика глагольного слова [Текст] / Н. С. Авилова. – М. : Наука, 1976. – 327 с.

Бачку 2002-2003: Бачкур, Р.О. Словотвірна парадигма як об’єктивація лінгвальних та екстралінгвальних чинників словотворчої спроможності твірних слів (на матеріалі українських назв тварин та рослин) [Текст] / Роман Бачкур // Українознавчі студії. – 2002-2003. – № 4-5. – С. 39-46.

Блягоз 1975: Блягоз, З.У. Зависимость словообразовательной активности глаголов от характера их лексического значения [Текст] / З. У. Блягоз // Актуальные проблемы русского словообразования I. Ученые записки. – Ташкент : Укитувчи, 1975. – С. 402-409.

Вихованець, Городенська 2004: Вихованець, І.Р., Городенська, К.Г. Теоретична морфологія української мови [Текст] / І. Р. Вихованець (ред.). – К. : Унів. вид-во „Пульсари”, 2004. – 398 с.

Гайсин 1982: Гайсина, Р.М. К вопросу о специфике значения глагола [Текст] / Р. М. Гайсина // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. 1982. – № 1. – С. 59-64.

Гайсина 1992: Гайсина, Р.М. Соотношение семантики и синтагматики глагола [Текст] / Р. М. Гайсина // Исследования по семантике. Семантические единицы и их парадигмы : межвузовский научный сборник. – Уфа, 1992. – С. 41-48.

Грамматика 1970: Грамматика современного русского литературного языка [Текст] / Н. Ю. Шведова (ред). – М. : Наука, 1970. – 767 с.

Ґрещук 1995: Ґрещук, В.В. Український відприкметниковий словотвір [Текст] / В. В. Ґрещук. – Івано-Франківськ : Плай, 1995. – 208 с.

Долинина 1982: Долинина, И.Б. Маркировка субъектно-объектных отношений у валентностных категорий английского глагола [Текст] / И. Б. Долинина // Категория субъекта и объекта в языках различных типов. – Л. : Наука, 1982. – С. 65-101.

Загнітко 1990: Загнітко, А.П. Структура та ієрархія валентних значень дієслова [Текст] / А. П. Загнітко. – К. : НМК ВО, 1990. – 64 с.

Зверев, Дащенко 1982: Зверев, А.Д. Дащенко, О.И. О словообразовательных парадигмах в русском языке [Текст] / А. Д. Зверев, О. И. Дащенко // Актуальные проблемы русского словообразования : сборник научных трудов. – Ташкент : Укитувчи, 1982. – С. 104-107.

Кильдибекова 1985: Кильдибекова, Т.А. Глаголы действия в современном русском языке: Опыт функционально-семантического анализа [Текст] / Т. А. Кильдибекова. – Саратов : Изд-во Саратовск. ун-та, 1985. – 160 с.

Лексико-семантические 1989: Лексико-семантические группы русских глаголов [Текст]. – Иркутск : Изд-во Иркутск. ун-та, 1989. – 180 с.

Манучарян 1974: Манучарян, Р.С. К типологии словообразовательных значений [Текст] / Р. С. Манучарян // Известия АН СССР. Серия литературы и языка. – 1974. – № 6. – С. 516-526.

Милославский 1980: Милославский, И.Г. Вопросы словообразовательного синтеза [Текст] / И. Г. Милославский. – М. : Изд-во Московск. ун-та, 1980. – 296 с.

Морозова 1982: Морозова, Т.С. Отражение валентностей производящего глагола производными разных частей речи [Текст] / Т. С. Морозова // Актуальные проблемы русского словообразования. – Ташкент : Укитувчи, 1982. – С. 401-405.

Пославська 2003: Пославська, Н.М. Валентність як один із домінантних детермінантів дериваційної активності дієслів [Текст] / Н. Пославська // Семантика мови і тексту : збірник статей VIII Міжнародної наукової конференції (22-24 жовтня 2003 р.). ‒ Івано-Франківськ : Плай, 2003. ‒ С. 418-423.

Пославська 2007: Пославська, Н.М. Дієслова із семою руйнування об’єкта як база продукування похідних [Текст] / Н. Пославська // Вісник Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Філологія. ‒ Івано-Франківськ : ВДВ ЦІТ, 2007. ‒ Випуск XV-XVIII. ‒ C. 265-270.

Соколова 2003: Соколова, С.О. Префіксальний словотвір дієслів у сучасній українській мові [Текст] / С. О. Соколова. – К. : Наукова думка, 2003. – 285 с.

Степанова 1978: Степанова, М.Д. Части речи и проблема валентности в современном немецком языке [Текст] / М. Степанова, Г. Хельбиг. – М. : Высшая школа, 1978. – 259 с.

СУЛМ 1997: Сучасна українська літературна мова [Текст] / Грищенко А. П. (ред.). – К. : Вища школа, 1997. – 493 с.

УМ 2000: Українська мова : енциклопедія [Текст]. – К. : „Укр. енциклопедія”, 2000. – 752 с.

Уфимцева 1974: Уфимцева, А.А. Типы словесных знаков [Текст] / А. А. Уфимцева. – М. : Наука, 1974. – 206 с.

Янценецкая 1979: Янценецкая, М.Н. Семантические вопросы теории словообразования [Текст] / М. Н. Янценецкая. – Томск : Изд-во Томск. ун-та, 1979. – 242 с.

Яррулина 1980: Яррулина, Т.С. Словообразовательные возможности русских непроизводных глаголов (К вопросу взаимодействия грамматики и словообразования) [Текст] : автореф. дис. … канд. филол. наук : 10.02.01. – Москва, 1980. – 28 с.

 

В статье описаны семантико-валентные признаки глаголов как их деривационно релевантные параметры. Выяснены семантические особенности глаголов как производящей базы, на примере глаголов конкретного физического действия отображено значение семантики и валентности в отглагольной деривации.

Ключевые слова: глагол, семантика, валентность, девербатив, словообразовательный потенциал, словообразовательная парадигма, словообразовательное значение.

 

In the article the semantic-valency sings of verbs are described as the word-formation meaningful parameters. The semantic features of verbs are found out as a formative base, the dominant role of semantics and valency is shown in verbal processes of word-formation, based on the verbs of concrete physical action.

Keywords: verb, semantics, valence, verbal form, derivative potential, word-forming paradigm, word-forming meaning.

Надійшла до редакції 11 серпня 2012 року.