Grammatical Variability of Nouns as a Component of Normative-Stylistic Language System of I. Kotlyarevsky

 © The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 27, 2013, pp.  42-47

Grammatical Variability of Nouns as a Component of Normative-Stylistic Language System of I. Kotlyarevsky

Yevdokiya Kravchenko 

Article first published online: April 10, 2013 


Additional information

 Author Information: 

 Yevdokiya H. Kravchenko is Candidate of Philology, Associate Professor at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University(Donetsk, Ukraine). Correspondence: evdok98@rambler.ru

Citation: 
Kravchenko, Y.
Grammatical Variability of Nouns as a Component of Normative-Stylistic Language System of I. Kotlyarevsky [Text] // Linguistic Studies collection of scientific papers / Donetsk National University Ed. by A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2013. – Vol. 27. – Pp. 42-47. – ISBN 966-7277-88-7

Publication History:
Volume first published online: April 10, 2013

Article received: September 18, 2012, accepted: December 28, 2012 and first published online: April 10, 2013

Annotation.

The article is devoted to the question of variability of nouns in normative-stylistic language system of I. Kotlyarevsky. The dynamics of morphological paradigm norms of the noun are highlighted; the features of evolution of competing options and their stylistic role are traced.

Keywords: language norm, morphological variants, morphological paradigm of noun, morphological-stylistic variant.



Abstract.

GRAMMATICAL VARIABILITY OF NOUNS AS A COMPONENT OF NORMATIVE-STYLISTIC LANGUAGE SYSTEM OF I. KOTLYAREVSKY

Yevdokiya Kravchenko

Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics, Donetsk National University, Donetsk, Donetsk Region, Ukraine

 

Available 18 September 2012.


Abstract

Relevance

Linguistic heritage of I. Kotlyarevsky is processed in Ukrainian linguistics thoroughly in the works of M.I. Kostomarov, P.H. Zhytetsky, I.Ya. Franko, O. Syniavsky, S. Smal-Stotsky, L.A. Bulakhovsky, V.S. Vashchenko, P.D. Tymoshenko, F.P. Medvediev, S.P. Samiylenko, A.A. Moskalenko, M.A. Zhovtobriukh, S.P. Bevzenko, P.P. Pliushch, A.A. Buriachko, Yu. Shevelov, V. Shevchuk, P. Rotach, I.H. Matviyas, S.Ya. Yermolenko, L.I. Matsko, M.I. Stepanenko and others. As you know, in Ukrainian literature of the sixteenth to the eighteenth century occurred "primarily shifts and changes," the transition from the medieval system of genres and styles into the system of the new times. This process ended in the late eighteenth century with the direct participation of the writer I.P. Kotlyarevsky who found literary talent, deep knowledge of the language and provided a new way of language, "a new language literary era." Researchers believe that I. Kotlyarevsky entered the national language horizons, selected the best and most valuable things from a large array of the national language, tried to improve it, gave it a new meaning, rather than mechanically copying native Poltava subdialect. The estimation of the contribution of I. Kotlyarevsky on developing standards of the Ukrainian language is still discussing: some researches observe new language trends in the language of I. Kotlyarevsky at the first time, "democratization" of language and style, while Y. Shevelov makes other conclusions in terms of literary norms of the Ukrainian language. He believes that it is typically for I.P. Kotlyarevsky that this language is normalized in no way and it cannot be a norm because both syntax and vocabulary are full of doublets, parallel versions of sound or morphological design of a speech and others. All this leads to the need of analyzing of the phenomenon of poetry of the writer and such important aspects as the sources of formation of idiolect of the artist of the word and grammatical markers of idiostyle of the writer need the deep linguistic study of language and its regulatory role in the history of the Ukrainian language and its styles.

Purpose

The purpose of the article is to study the language and normalization processes on the grammatical level of the Ukrainian language through the analysis of types of morphological variation of nouns in the language of "Eneyida" by I.P. Kotlyarevsky.

Tasks

It is necessary for the purpose to solve the following problems: 1) to trace approaches for distinguishing of the types of morphological variants of a noun; 2) to determine the morphological features of the formation of norms of the noun paradigm; 3) to analyze the functioning of competing grammatical noun variants and their role in the stylistic language of I. Kotlyarevsky.

Conclusion

Systematic analysis of grammatical choices noun in the language of "Eneyida" I. Kotlyarevsky (grammar, phonetics-grammar, semantic-grammar, grammar-style, combined) is made and shows the favor of the concept of recognition of the normative foundations of contemporary Ukrainian literary language while the language of "Eneyida", as most researchers consider, represent language that has its rules that are different from the norms of other Slavic languages. Style norm is also available in language – the norm of artistic style and conversational source of communication defines literary guidance on phonetic, grammatical, lexical formalization of Ukrainian written language. Grammatical variation of nouns appears as the component of regulatory stylistic system of language of I. Kotlyarevsky and convinces us that the rate of linguistic changes of grammatical variations of noun is different.

Perspective

While comparing the synchronous segments of historical development of the Ukrainian language the author is able to analyze the facts of the institutionalization of the grammatical noun norms as comparing of them and determining of the total amount of similarities and differences can be in the role of the proof of the existence of laws that rule the translational motion in the normalization of the Ukrainian language, the evolution of grammatical rules. We can observe the dynamic of norms of morphological paradigm of noun and clarify the features of evolution for competing types of grammatical versions.

 

Research highlights

► The article is devoted to the question of variability of nouns in normative-stylistic language system of I. Kotlyarevsky. ► The dynamics of morphological paradigm norms of the noun are highlighted; the features of evolution of competing options and their stylistic role are traced.

Keywords: language norm, morphological variants, morphological paradigm of noun, morphological-stylistic variant.

 

References

Voznyak, M. (1992). Istoriya ukrayins'koyi literatury: U 2 kn., 1. L'viv: Svit.

Yermolenko, S. (2003). "Eneyida" I.P. Kotlyarevs'koho i normatyvna osnova suchasnoyi literaturnoyi movy. Kul'tura slova, 2, 54-62. K.

Zahnitko, A. P. (1998). Problemy pravopysnoyi variantnosti. Linhvistychni studiyi, 4, 126-132. Donets'k.

Kucherenko, L. I. (1998). Kombinovana variantnist' slova. Movoznavstvo, 5, 61-64.

Matviyas, I. H. (1996). Pytannya spivvidnosnosti mizh hramatychnym rodom i typamy vidminyuvannya imennykiv v ukrayins'kiy movi. Doslidzhennya z ukrayins'koyi ta rosiys'koyi mov, 16-33. K.: Naukova dumka.

Matviyas, I. H. (1996). Varianty ukrayins'koyi literaturnoyi movy vid naydavnishykh chasiv do kintsya KhUIII st. Kul'tura slova, 46-47, 3-22. K.

Mats'ko, L. (2003). „Tse nasha mova, zhyty yiy v vikakh”. Ridnyy kray, 2, 62-65.

Nalyvayko, D. S. & Krekoten', V. I. (1983). Ukrayins'ka literatura KhVI-KhVIII s. u slov"yans'komu i yevropeys'komu konteksti. IX Mizhnarodnyy z"yizd slavistiv. Slov"yans'ki literatury. K.

Oliyar, M. (1999). Variantnist' yak styl'ova oznaka. Ukrayins'ki studiyi, 1, 41-49.

Pylyns'kyy, M. M. (1988). Iz sposterezhen' nad movoyu i stylem "Eneyidy" I. Kotlyarevs'koho. Movoznavstvo, 5, 25-29.

Rusanivs'kyy, V. M. (2001). Istoriya ukrayins'koyi literaturnoyi movy. K.: Artek.

Selivanova, O. O. (2006). Linhvistychna entsyklopediya. Poltava: Dovkillya.

Solohub, N. (2003). Problema variantnosti ta yiyi vyyav na morfolohichnomu rivni suchasnoyi ukrayins'koyi literaturnoyi movy. Problemy unormuvannya ukrayins'koyi movy: Zb. materialiv rozshyrenoho zasidannya koordynatsiynoyi rady «ukrayins'ka mova», 89-98. Kyyiv-Kherson.

Stepanenko, M. (2003). "...Kotlyarevs'kyy u shchaslyvyy chas vkrayins'kym slovom rozpochav spivaty...". Ridnyy kray, 2, 66-71.

Shevel'ov, Y. (1998). Tradytsiya i novatorstvo v leksytsi i stylistytsi I.P. Kotlyarevs'koho. Chernivtsi: Ruta.

Sources and Abbreviations

Kotlyarevs'kyy, I. (1994). Eneyida. K.: Ukrayina.

 

Correspondence: evdok98@rambler.ru

Vitae

Yevdokiya H. Kravchenko is Candidate of Philology, Associate Professor at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University. Her research areas include functional linguistics, prescriptive linguistics, categorical linguistics, lexicographic linguistics, and ecolinguistics.


Article.

Євдокія Кравченко

УДК 81 271.1

 

ГРАМАТИЧНА ВАРІАНТНІСТЬ ІМЕННИКІВ ЯК КОМПОНЕНТ НОРМАТИВНО-СТИЛІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ МОВИ І. КОТЛЯРЕВСЬКОГО

 

У статті проаналізовано варіантність іменників в нормативно-стилістичній системі мови І. Котляревського. Простежується динаміка норм морфологічної парадигми іменника, з’ясовуються особливості типів еволюції для конкуруючих варіантів та їх стилістична роль.

Ключові слова: мовна норма, морфологічні варіанти, морфологічна парадигма іменника, морфолого-стилістичні варіанти, діахронія.

Мовний спадок І. Котляревського опрацьований в українській лінгвістиці досить ґрунтовно у працях М.І. Костомарова, П.Г. Житецького, І.Я. Франка, О. Синявського, С. Смаль-Стоцького, Л.А. Булаховського, В.С. Ващенка, П.Д. Тимошенка, Ф.П. Медведєва, С.П. Самійленка, А.А. Москаленка, М.А. Жовтобрюха, С.П. Бевзенка, П.П. Плюща, А.А. Бурячка, Ю. Шевельова, В. Шевчука, П. Ротача, І.Г. Матвіяса, С.Я. Єрмоленко, Л.І. Мацько, М.І. Степаненка та ін.

Актуальність розвідки полягає а тому, що феномен мовотворчості письменника й такі важливі аспекти, як джерела формування ідіостилю художника слова, його мовно-нормативна роль в історії української літературної мови в кінці ХVІІІ і на початку ХІХ ст. ще потребують поглибленого лінгвістичного опрацювання.

Метою статті є дослідження мовно-нормалізаційних процесів на граматичному рівні української мови через аналіз типів морфологічної варіантності іменників у мові «Енеїди» І. Котляревського. Відповідно до поставленої мети необхідно розв’язати такі завдання: 1) простежити підходи щодо виокремлення різновидів морфологічних варіантів іменника; 2) з’ясувати особливості становлення норм морфологічної парадигми іменника; 3) здійснити аналіз функціонування конкуруючих варіантів іменника та їх стилістичної ролі.

Дослідниками встановлено, що ще наприкінці ХVІ ст. українська мова потужно входила в літературні твори, тобто „загальномовна стихія розмивала стару літературну мову”. За періодизацією М. Возняка, ця доба вважається першим відродженням української нації [Возняк 1992: 52], коли в українській літературі ХVІ –ХVІІІ ст. відбувалися „передусім зрушення і зміни”, „перехід від середньовічної системи жанрів та стилів до системи новочасної, витвореної Відродженням” [Наливайко, Крекотень1983: 29]. Українська народна мова вже тоді за фонетичним ладом, граматичною структурою, багатством словника, вишуканістю звичаєвої фрази готова була стати новою літературною мовою українців, маючи наддіалектний багатожанровий фольклор. Завершувався цей процес в кінці ХVІІІ ст. за безпосередньої участі письменника І.П. Котляревського. Він „виявив такий літературний талант, таке знання мови, що „відразу відчуваємо сильний свіжий подув, новий напрям, новий шлях літератури” [Возняк 1992: 58], новий шлях мови, „нову мовно-літературну епоху” [Степаненко 2003: 21].

Сучасна доба характеризується тим, що дослідники вважають часто повторювану думку про те, що саме І. Котляревський увів народну мову як літературну в широкий вжиток, цілком неправильною. Адже це був складний і тривалий процес, що тягся від ХVІ через ХVІІ і ХVІІІ ст. [Пилинський 1988; Русанівський 2001; Степаненко 2003]. І, як констатує І.Г. Матвіяс, в результаті: „Народно розмовний варіант староукраїнської мови становить сплав різноманітних структурних елементів, у ньому виступають фонетичні, граматичні і лексичні явища, що потім стали нормою нової української літературної мови” [Матвіяс 1996: 23]. Відтак усе те, що було перед добою І. Котляревського „було зорієнтоване у вузьколокальну площину”, а І. Котляревський вийшов на загальнонаціональні мовні горизонти, добирав з великого національно-мовного масиву все найкраще і найцінніше, намагався вдосконалювати його, надавав йому нового звучання, а не механічно копіював рідну полтавську говірку.

Серед різних аспектів дослідження мови І. Котляревського особливий інтерес становить вивчення варіантності іменників, що дає можливість глибше зрозуміти деякі особливості граматичної будови української літературної мови, простежити тенденції її розвитку, краще осмислити її норми… Як відомо, одні дослідники саме в мові І. Котляревського вперше спостерігають нові на той час мовні тенденції „демократизації” мови та стилю. Водночас інший висновок робить Ю. Шевельов з погляду літературною норми сучасної української мови: „Передусім для мови І. Котляревського типово те, що мова ця ніякою мірою не нормалізована, а значить і не може сама бути нормою. І фонетика, і морфологія, і синтаксис, і лексика творів І. Котляревського сповнені дублетів, паралельних варіантів звукового або морфологічного оформлення того чи іншого слова, словесного виразу того чи іншого поняття або думки” [Шевельов 1998: 42]. Слушною щодо подібних розбіжностей в оцінці нормативності мови творів І. Котляревського є концепція сучасних дослідників В. Шевчука, С. Єрмоленко, яка полягає в тому, що: „Передусім маємо оцінювати мовотворчість І. Котляревського в конкретних історичних умовах усамостійнення української національної мови, виконання нею нової суспільної-естетичної функції – створення літератури народнорозмовною мовою”, „мовно-літературної культури українців” [Єрмоленко 2003: 17]. А це в свою чергу зумовлює бачення нормативної основи української літературної мови в трьох площинах: по-перше, мова „Енеїди” „репрезентує мову, що має свої норми, відмінні від норм інших слов’янських мов; по-друге, текст відповідає стильовій нормі – нормі художнього стилю, орієнтованій на всебічне охоплення засобів національної мови, її різновидів...; по-третє, текст актуалізує народнорозмовне джерело спілкування і тим самим визначає літературні орієнтири щодо фонетичного, граматичного, лексичного оформлення писемної мови” [Єрмоленко 2003: 30-31]. І одним із здобутків мовно-літературної спадщини І. Котляревського є, те що він „спостеріг новий етап розвитку української мови на діалектній базі і зробив вдалу спробу її нормалізації на різних мовних рівнях” і, особливо, граматичному [Степаненко 2003: 68].

Одним із яскравих досить поширених явищ в українській мові є варіантність слів. Спільним залишається розуміння в українському та зарубіжному мовознавстві розуміння того, що варіанти є необхідним етапом побудови елементів мовної системи, які забезпечують більш раціональний спосіб вираження (В. Виноградов, О. Смирницький, О. Ахманова, І. Білодід, М. Жовтобрюх, А. Коваль, Н. Неровня, М. Пилинський, Н. Сологуб, С. Самійленко, К. Горбачевич, М. Карп’юк, Б. Пристай, В. Семиряк, Л. Струганець, В. Чабаненко, В. Юносова та інші). Мова розвивається поступово, і наявність варіантності, тобто стадії співіснування старої та нової якості, не тільки не шкідлива, але навіть корисна, бо допомагає звикнути до нової форми, робить зміну норми менш відчутною. Нормативні оцінки детермінуються характером варіантності, врахуванням семантики варіанта, його статусом в граматичній та стилістичній системі мови, іншими індивідуальними особливостями функціонування слова.

Енциклопедія української мови тлумачить варіанти мовних одиниць як видозміни, паралельні форми існування мовної одиниці, що модифікують різні аспекти її вираження (фонемний, морфемний або лексичний склад, місце наголосу, парадигму відмінювання, порядок слів і т. і.), але не порушують принципу її тотожності [Селіванова 2010: 59].

Мали рацію мовознавці, вказуючи, що питання про морфологічні варіанти слова значно складніше, ніж питання, наприклад, про фонетичні (акцентуаційні) варіанти слів. Труднощі з визначенням і розмежуванням граматичних варіантів пов’язані зі значенням, але значенням узагальненим, граматичним, із позицією, але позицією граматичною на відміну від інших варіантів. Це зумовлює більшу силу асоціативних впливів, можливість широкого і відкритого впливу аналогії [Матвіяс 1964].

Цілком правомірними видаються пошуки мовознавців спрямовані на послідовне розмежування граматичних варіантів. Тільки критерій функціональної тотожності, взаємозаміни, важливий у практичній роботі, не може вважатися ні єдиним, ні основним. Вивчення загальнотеоретичного осмислення проблеми граматичних варіантів у працях М.Я. Плющ, В.І. Кононенка, І.Р. Вихованця, М.М. Пилинського, А.П. Загнітка, Н.М. Козирод, В.Д. Семиряк, Л.І. Кучеренко, Н.М. Сологуб, В. Юносової та ін., уможливлює встановлення таких їх різновидів: звукові (фонологічні й нефонологічні), графічні, граматичні, семантичні (І. Критенко); акцентуаційні, фонетичні, словотворчі, морфологічні (М. Карп’юк); акцентологічні, фонетичні, граматичні, словотворчі, лексичні (В. Семиряк); акцентні, фонетичні, морфологічні, дериваційні, комбіновані (Л. Кучеренко) [Кучеренко 1985]. Найбільш обґрунтованою, на наш погляд, виглядає класифікація варіантів, запропонована А.П. Загнітко. Він виокремлює: категоріально-граматичні, лексико-граматичні, семантико-граматичні, фонетико-граматичні, словотвірно-граматичні, граматико-стилістичні і граматико-стильові варіанти. Такий умовний їх поділ враховує еквівалентність граматичного значення, граматичну системність і регулярність взаємозамінності, однорідність порівнюваних структур, стильову приналежність [Загнітко1998: 126-127].

Маючи своїм опертям запропоновані класифікації, аналізуємо особливості вияву варіантності іменників у мові творів І. Котляревського. Не пряме натуралістичне наслідування тих місцевих говорів, що лягли в її української літературної мови спостерігаємо у мові І. Котляревського. Він фіксував норми, сформовані на основі загальнонародних і найбільш перспективних діалектних явищ. „З погляду норм української літературної мови, представлених пізніше у творчості Т. Шевченка, є в І. Котляревського певні (незначні відхилення) в фонетиці і морфології про це йдеться у праці В. Чапленка „Історія нової української літературної мови”, де зазначено, що „маємо докази на те, що І. Котляревський свідомо ставився до цих явищ (фонетико-морфологічних) у своїй мові”. Так, у його замітці в „Основі”(1861) він відзначав, що в Полтаві і в суміжних містах слова конь, вол, мост та інші вимовляють „простолюдини” як кінь, віл, міст. Та в цих же словах в інших відмінках однини і множини зберігається о: коня, вола, моста та ін.” (див. за [Русанівський 1981: 152]).

На думку М. Пилинського лексико-стилістичне розмаїття мови І. Котляревського спричинилося до того, що „мова „Енеїди” сприймається як мова опрацьована, літературна, культурна, місцями навіть виразно книжна. Це також підтверджує існування деяких мовних її норм у сучасній мові, як і певні послідовні відхилення від окремих сучасних норм” [Пилинський 1988: 28]. Так, часто в „Енеїді” виступають властиві більшості говорів південно-східного наріччя варіанти іменників. З характерним для того часу і для мови І. Котляревського морфологічних норм відзначимо: до соли – поширене в багатьох діалектах закінчення (пор. Тепер їй, бачу, не до соли... (І. Котляревський); Тепер мені не до соли, коли грають на басолі (Б. Грінченко). Подібні форми Р. в. з фінальним м’яким приголосним основи на , концентруючи народно розмовну стихію в сучасній українській літературній мові сприяють витворенню іншої тональності звучання і забарвлення тексту (пор. подібні міркування щодо цього І. Матвіяса, А. Загнітка, О. Пахльовської, О. Пономарева). Закріплення цих форм в художньому стилі все більше свідчить на користь відображення варіантної репрезентативності -і (-и) у сучасній мовленнєвій практиці.

Як відомо, стабілізація норм літературної мови відбувається в напрямку звуження фонетико-граматичної варіантності. Водночас слушними є думки тих мовознавців, які не вважають варіантність небажаною або надлишковою. Варіантність – це вияв динамічного розвитку мови, еволюція її системи й норми. Мовознавці вказують на те, що за умов зникнення всіх коливань у мові, дублетів мова може втратити всі засоби функціонального та стилістичного розрізнення.

Щодо сучасних проблем подальшого унормування української літературної мови, як стверджує А.П. Загнітко, вимагають особливої уваги категоріально-граматичні варіанти іменника. Адже формування семантики категорії особи пов’язане з витворенням спеціальних флексій -ові, -еві для її реалізації у Д. в. іменників другої відміни чоловічого роду посилили значущість загальномовної категорії істоти-неістоти, якій підпорядкована вся мовна система і на закономірностях якої групуються принципи творення речення. Форми Д. в., окреслені за допомогою флексій -ові, -еві, та -у, -ю мають інваріантний статус, бо виражають принципово різні виміри, площини категорійної семантики, пор.: синові – сину, краю – краєві. Слушними є припущення А.П. Загнітка про „неправомірно занижену у ранговому аспекті функціонально-категорійну значущість елемента -ові (-еві) у Д. в. іменників другої відміни чоловічого роду, адже закономірності внутрішньо відмінкової синонімії перенесено на нерівнорядну площину, оскільки елементи -ові (-еві) та -у (-ю) охоплюють різні категорійні виміри [Загнітко1998: 126-127]. Унаслідок впливу російськомовної практики форми на -у (-ю) в українському мовному просторі призвели до витіснення на периферію форми -ові (-еві), що марковані семантикою особи. Ця теза знаходить підтвердження і у мові „Енеїди” І. Котляревського, де обидва варіанти іменників Д. в. другої відміни чоловічого роду вживаються з кількісною перевагою варіанта -ові (-еві). Пор.: Сівілла пальцем указала І так Енеєві сказала (с. 133); *І батькові не довіряв... (с. 79); Моєму поможи Енею, щоб він з ватагою своєю... (с. 46). У багатьох випадках, як і в останньому прикладі, уживання закінчення свідчить про підпорядкування словозмінних форм ритмічній будові вірша. Отже, мовна практика І. Котляревського переконує в правильності нормалізаторської позиції сучасних дослідників А.П. Загнітка, О.Д. Пономарева, О.А. Сербенської та ін., які вважають непродуктивним і неприродним для національно-мовного граматичного ладу української мови процес широкого запровадження, в офіційно-діловій сфері, зокрема, форм на -у (-ю). Нові нормативні кодекси повинні враховувати особливості граматичної варіантності і кодифікувати форми -ові (-еві) для іменників другої відміни чоловічого роду у Д. в., а форму -у (-ю) на позначення особи подавати як варіант, що пов’язаний в першу чергу з вимогами евфонії мови. Така чітка нормативна регламентація конче необхідна, бо в сучасній українській практиці стикаємося з поверховим розумінням чинників граматичної варіативності, особливо категорійно-граматичної. Так, окремі мовознавці вважають рекомендації щодо „нехтування” однією з форм Д. в. іменників чоловічого роду ІІ відміни -у (-ю) на позначення особи безпідставними, заперечуючи нормативні закінчення -ові (-еві), що марковані семантикою особи. При цьому спираються лише на „активність обох паралельних форм у художньому, публіцистичному науковому стилях” [Оліяр 1999: 48-49].

Семантико-граматичні варіанти іменника не мають абсолютної рівності у значенні форм. За характером ототожнюваних значень розрізняють два різних підтипи семантико-граматичних варіантів. Перший тип варіантів виникає в значенні граматичної форми, напр.: сусід – сусіда, цебра – цебри та ін. У таких випадках для зясування тотожності значень достатньо словоформи, розширення контексту необов’язкове. Мовна норма щодо цих іменників існує у вигляді рівноправних (факультативних) варіантів. Ці варіанти іменників зафіксовані в мові „Енеїди” і в сучасній українській літературній мові, де вони є нормативними: Прижму не згірше, як сусіда (с. 186); То буде нам Еней сусід (с. 342); Цебри сивушки там стояли І браги повнії діжки (с. 46).

Орієнтація письменника на живу народну мову зумовила використання паралельних закінчень -ой (-ей),  -ою (-ею) у О. в. та М. в. іменників І відміни, які з погляду сучасної морфологічної норми виступають діалектною ознакою, а в масовій свідомості мовців-нефілологів кваліфікуються як „суржикові”, тобто ненормативні, пор.: Потім з підлевою індик (с. 19); Під лавкою до світа спав (с. 47); Сама царицей горювала (с. 37); З дійницей ричка наступала (с. 191).

Другий тип семантико-граматичних варіантів без контексту встановити неможливо. До цього типу варіантів належать: варіанти вживання форм з родовою різницею, коливання й узгодження з цими іменниками прикметників та ін. До числа таких іменників належать лексеми на зразок: червінь (ч. і ж.), кужіль (ч. і ж.), що корелюють у формах Н. та Зн. відмінків, а відмінність у інших відмінкових формах зумовлена родовою приналежністю.

Осмилення лексико-граматичних варіантів іменників у мові І. Котляревського сприяє відображенню значення слова у граматико-правописній практиці. Подібні варіанти характеризуються співвідношенням з відповідним лексичним значенням слова, пор. Рим(-а) – місто, Рим (- у) – держава: – Куди йому до Риму? (с. 13); І Рима строїти чухрає... (с. 18).

Сучасне вживання флексій та -у в Р. в. однини іменників чоловічого роду ІІ відміни – наслідок складного процесу взаємовпливів між формами іменників різних колишніх основ, проявів її певних граматичних та акцентуаційних чинників, результат впливу інших мов тощо. Та наведені варіативні закінчення іменників насамперед зумовлені їх значенням. Диференціація іменників ІІ відміни за флексіями та -у в Р. в. однини іменників чоловічого роду належить до національно особливих і їх уніфікація перебуває в стадії розвитку, скільки іменників із закінченнями -у, -ю в Р. в. однини щораз стає більше, що пов’язують з розвитком категорії сукупності тощо.

Фонетико-граматичні нормативні варіанти закріпилися у словах, для яких акцентуаційний момент має вирішальну роль при розподілі варіантних форм. Так, напр.. іменники ІІ відміни чоловічого роду у М. в. однини мають флексії -і (-у): стозі – стогу, краї – краю, роді – роду, гаї – гаю. Саме акцентуаційний момент відіграє значну роль при поширенні флексії , як у мові І. Котляревського, так і в сучасній українській літературній мові, пор.: В них буде жити, як в раю, ... Во всім окружнім там краю (с. 148); В нашому роді всі співають (Н. тв.); В своїй сімї, в роду (П. Тичина).

Активність граматико-стилістичних варіантів іменника у мові І. Котляревського, так і в сучасній українській мові зумовлена утворенням особливого стильового забарвлення. Такі варіанти надають високо-урочистого, знижено-емоційного звучання мові. Конотативні варіанти утворюють великий шар граматичних варіантів з різним емоційно-експресивним забарвленням та мають у мові „Енеїди” переважно відтінок розмовності: І там свого синка уздрів (с. 142); – Здоров, синашу, ма дитятко! (с. 143).

Фактор часу набуває суттєвого значення при описі мовної системи, оскільки в межах такої системи обов'язково співіснують форми історично зумовлені, що пов’язані з різними етапами формування і розвитку мови. Аналізуючи мовну систему, необхідно враховувати ту обставину, що „швидкість мовних змін у різних мовних варіантів різна і те, що є архаїзмом для одного з них, може мати нормативний статус для другого” [Сологуб 2003: 38].

Отже, здійснений системний аналіз граматичних варіантів іменника у мові «Енеїди» І. Котляревського (граматичні, фонетико-граматичні, семантико-граматичні, граматико-стилістичні, комбіновані) свідчить на користь концепції визнання нормативної основи тогочасної української літературної мови, коли мова „Енеїди”, як вважає і більшість дослідників, репрезентує мову, що має свої норми, відмінні від норм інших слов’янських мов. Наявна у мові і стильова норма – норма художнього стилю, а народнорозмовне джерело спілкування визначає літературні орієнтири щодо фонетичного, граматичного, лексичного оформлення української писемної мови. Граматична варіантність іменників постає компонентом нормативно-стилістичної системи мови І. Котляревського і переконує в тому, що швидкість мовних змін у граматичних варіантів іменника різна.

Зіставляючи синхронні зрізи історичного розвитку української літературної мови маємо можливість аналізувати факти усталення граматичних норм з метою їх зіставлення і визначення всієї суми подібностей та відмінностей, які можуть слугувати доказами існування закономірностей, що регулюють процес поступального руху української літературної мови, еволюції граматичних норм. За таких умов безпосередньо простежуються динаміка норм морфологічної парадигми іменника та з’ясовуються особливості типів еволюції для конкуруючих варіантів.

 

References. 

Література


 Возняк 1992: Возняк, М. Історія української літератури : У 2-х книгах. – Книга перша [Текст] / М. Возняк. – Львів : Світ, 1992. – 694 с. – Бібліограф. : с. 692-693.

Єрмоленко 2003: Єрмоленко, С. „Енеїда” І.П. Котляревського і нормативна основа сучасної літературної мови [Текст] / С. Єрмоленко // Культура слова. – К., № 2. – 2003. – С. 54-62.

Загнітко 1998: Загнітко, А.П. Проблеми правописної варіантності: система й узус (на матеріалі граматичних системних та узусних варіантів) [Текст] / А. П. Загнітко // Лінгвістичні студії. – Вип. 4. – Донецьк, 1998. – С. 126-132. – Бібліограф. : с. 132.

Кучеренко 1988: Кучеренко, Л.І. Комбінована варіантність слова [Текст] / Л. І. Кучеренко // Мовознавство. – 1985. – № 5. – С. 61-64. – Бібліограф. : с. 64.

Матвіяс 1996: Матвіяс, І.Г. Питання співвідносності між граматичним родом і типами відмінювання іменників в українській мові [Текст] / І. Г. Матвіяс // Дослідження з української та російської мов. – К. : Наукова думка, 1964. – С. 16-33.

Матвіяс 1996: Матвіяс, І. Варіанти української літературної мови від найдавніших часів до кінця ХVІІІ ст. [Текст] / І. Г. Матвіяс // Культура слова. – Вип. 46-47. – К., 1996. – С. 3-22.

Мацько 2003: Мацько, Л. „Це наша мова, жити їй в віках” Любов Мацько [Текст] // Рідний край. – № 2. – 2003. – С. 62-65. – Бібліограф. : с. 65.

Наливайко Крекотень 1983: Наливайко, Д.С., Крекотень, В.І. Українська література ХVІ-ХVІІІ с. у слов’янському і європейському контексті [Текст] / Д. С. Наливайко, В. І. Крекотень // ІХ Міжнародний з’їзд славістів. Слов’янські літератури. – К., 1983.

Оліяр 1999: Оліяр, М. Варіантність як стильова ознака [Текст] / М. Оліяр // Українські студії. – № 1. – 1999. – С. 41-49. – Бібліограф. : с. 49.

Пилинський 1988: Пилинський, М.М. Із спостережень над мовою і стилем „Енеїди” І. Котляревського [Текст] / М. М. Пилинський // Мовознавство. – 1988. – № 5. – С. 25-29. – Бібліограф. : с. 29.

Русанівський 2001: Русанівський, В.М. Історія української літературної мови [Текст] / В. М. Русанівський. – К. : Артек, 2001. – 391 с. – Бібліограф. : с. 389-391.

Селіванова 2006: Селіванова, О.О. Лінгвістична енциклопедія [Текст] / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля – К., 2010. – 844 с. – Бібліограф. : с. 810-821.

Сологуб 2003: Сологуб, Н. Проблема варіантності та її вияв на морфологічному рівні сучасної української літературної мови // Проблеми унормування української мови : Зб. матеріалів розширеного засідання координаційної ради «українська мова» [Текст] / Надія Сологуб. – Київ-Херсон, 2003. – С. 89-98. – Бібліограф. : с. 98.

Степаненко 2003: Степаненко, М. „...Котляревський у щасливий час вкраїнським словом розпочав співати...” [Текст] / М. Степаненко // Рідний край. – № 2. – 2003. – С. 66-71.

Шевельов 1998: Тевельов, Юрій. Традиція і новаторство в лексиці і стилістиці І. П. Котляревського [Текст] / Ю. Шевельов. – Упоряд. Л. О.Тарновецька. – Чернівці : Рута, 1998. – 80 с.

 

Джерела

Котляревський 1994: Котляревський, І. Енеїда [Текст] / І. Котляревський. – К. : Україна, 1994. – 428 с.

 

В статье рассматривается вопрос о вариантности существительных в нормативно-стилистической системе речи И. Котляревского. Освещается динамика норм морфологической парадигмы существительного, прослеживаются особенности эволюции конкурирующих вариантов и их стилистическая роль.

Ключевые слова: языковая норма, морфологические варианты, морфологическая парадигма существительного, морфолого-стилистические варианты, диахрония.

 

The article is devoted to the question of variability of nouns in normative-stylistic language system of I. Kotlyarevsky. The dynamics of morphological paradigm norms of the noun are highlighted; the features of evolution of competing options and their stylistic role are traced.

Keywords: language norm, morphological variants, morphological paradigm of noun, morphological-stylistic variant.

Надійшла до редакції 18 вересня 2012 року.