Article.

Надія Мішина

УДК 81′ 373.46 : 616-053.2

ДИФЕРЕНЦІЙНО-ПАРАМЕТРИЧНІ ОЗНАКИ МЕДИЧНОЇ ПЕДІАТРИЧНОЇ ТЕРМІНОЛОГІЇ

Схарактеризовано особливості медичної педіатричної термінології; встановлено основні кваліфікаційні ознаки і параметри означених термінів; визначено групи медичних педіатричних термінів за походженням, структурою, значенням.

Ключові слова: термін, медичний термін, педіатричний термін, диференційна ознака.

Особливе зацікавлення медичною педіатричною термінологією та гостра потреба її аналізу на сучасному етапі розвитку зумовлені змінами в логіко-поняттєвій підсистемі медичної терміносистеми. Означені зміни випереджають оновлення спеціальної підмови, що її обслуговує. Водночас активна синонімізація, що є властивою періоду становлення чи оновлення будь-якої термінології, дестабілізує медичну терміносистему, розхитує норму терміновживання. Усе це зумовлює необхідність своєрідної інвентаризації медичної педіатричної термінології, перегляду термінологічного й поняттєвого матеріалу для подальшого його унормування та кодифікації.

Важливими для вивчення історії формування медичної педіатричної термінології стали ґрунтовні дослідження з історії педіатрії в Україні, авторами яких є В.В. Акуленко, І.П. Вакалюк, Т.В. Лепеха, Н.П. Литвиненко, В.І. Лисенко, Г.П. Мацюк, Н.В. Місник, В.В. Німчук, А.Т. Словягін, В.С. Терехова, І.П. Чепіга та інші науковці.

Для дослідження медичної педіатричної термінології використано теоретичні засади термінотворення й терміновпорядкування, викладені у працях українських (А.С. Д’якова, І.С. Квітко, Т.Р. Кияка, І.І. Ковалика, І.М. Кочан, А.В. Крижанівської, Т.В. Михайлової, Г.В. Наконечної, Т.І. Панько, В.І. Пілецького, Н.С. Родзевич, Л.О. Симоненко та інших) і зарубіжних мовознавців (Б.М. Головіна, В.П. Даниленко, Т.Л. Канделакі, В.М. Лейчика, Д.С. Лотте, О.О. Реформатського, А.Д. Хаютіна, С.Д. Шелова).

У численних і різноманітних дослідженнях знаходимо спроби вирішити як загальні, так і часткові теоретичні й практичні питання, пов’язані з українською медичною термінологією. Незважаючи на наявність такого загалу робіт, недослідженою залишається низка питань, пов’язаних з особливостями медичної педіатричної термінології, а отже, питання дослідження саме цього сегменту української лексики залишається актуальним.

Метою цієї статті є спроба окреслити диференційно-параметричні ознаки медичних педіатричних термінів.

Заявлена мета зумовлює необхідність розв’язання таких завдань: 1) визначити шляхи формування української педіатричної термінології; 2) виявити структурну й семантичну специфіку термінів у досліджуваному термінологічному просторі; 3) окреслити диференційно-параметричні ознаки педіатричних термінів.

Спробуємо відповісти на запитання: чи існують терміни, які обслуговують виключно педіатричну галузь, а, отже, чи доцільно виокремлювати педіатричні терміни в окремий таксон української медичної термінології. Для відповіді на поставлені запитання необхідним постає визначення диференційних ознак педіатричної термінології.

Теоретичне значення роботи полягає у виявленні структурної й семантичної специфіки термінів у досліджуваному термінологічному просторі. На основі теоретичних засад дослідження можливим постає подальший аналіз загальномедичної термінології, складником якої є педіатрична підсистема.

Практичне значення статті полягає в тому, що її результати використано в навчальному процесі – розроблено концепцію презентації української медичної клінічної термінології у рамках курсу ділової української мови для студентів-медиків педіатричного, медичного, фармацевтичного та стоматологічного факультетів Донецького національного медичного університету ім. М. Горького.

Наукова новизна роботи. На фоні відсутності комплексних досліджень медичної педіатричної термінології стаття є однією з перших в українському мовознавстві спроб дослідити терміносистему педіатрії як історично сформовану та функціонально розбудовану підсистему сучасної загальнонаціональної мови, що обслуговує комунікативні потреби суспільно важливої науково-практичної галузі. Теоретичні узагальнення, накопичений фактичний матеріал можуть бути використані для вироблення засад нормалізації сучасної підмови педіатричної галузі.

Стаття має практичне значення, оскільки на основі її висновків можливе подальше впорядкування й систематизація української педіатричної термінології, вироблення рекомендацій стосовно нормативного терміновживання у сфері професійного мовлення медиків.

Педіатрія – це вчення про дитячі хвороби, однак сьогодні це поняття значно розширило сферу свого вживання й охоплює не лише вчення про дитячі хвороби, але й про здорову дитину. Іншими словами, це анатомія, фізіологія, гігієна, патанатомія дитячого віку. Як самостійна клінічна дисципліна педіатрія сформувалась у другій половині XIX століття, хоча перші поради щодо лікування дитячих хвороб знаходять ще в трактатах старогрецьких лікарів. Значний внесок у формування та розвиток педіатрії як науки зробили у XVIII столітті англійські та французькі лікарі, тоді як майже на всій території України догляд та медична допомога хворим дітям надавалася народними цілителями: знахарками-акушерками, знахарками-повивальницями. Вважалося, що дитячі хвороби – це сфера діяльності не стільки лікаря, скільки знахарки.

Аналізуючи історію формування педіатрії як науки, можемо припустити, що українська педіатрична термінологія містить два шари термінів, що різняться за походженням: українські педіатричні терміни та іншомовні терміни з переважанням грецьких та вкрапленням англійських і французьких лексем.

Отже, першу групу педіатричних термінів становлять українські назви дитячих хвороб та станів, наприклад: свинка (завушниця), кропивниця, кір, жовтянка, вітрянка, молочниця тощо. Проте слід зауважити, що як педіатричні терміни використовуються не всі наведені назви, адже до багатьох українських існують іншомовні відповідники, наприклад: свинка – паротит, молочниця – стоматит дріжджовий, грижа – кіла, дитяче місце – плацента тощо.

До більш численної групи входять іншомовні терміни, що у своїй основі є або грецькими лексемами, або латинськими, наприклад: алалія (від грец. άλαλος – німий), аплазія (від а... і грец. πλάσις – форма, утворення), апное (від грец. άπνοος – бездиханний), анемія (від грец. αναιμία – безкрів’я), анкілоз (від грец. αγκύλος – кривий), атрезія (від а... і грец. τρήσις – отвір), атрепсія (від а... і грец. θρέψις – живлення), бронхіт (від грец. βρόγχος – дихальне горло, трахея), гестація (лат. gestatio, від gestare – носити на собі), дифтерія (від грец. διφθέριον – шкірка, плівка), рахіт (від грец. ῥάχις – хребет), стридор (лат. stridor – шипіння, свист) тощо. Незначну частину педіатричних термінів можуть становити французькі (акушер, коклюш), німецькі (перинатальний), італійські (скарлатина) та інші за походженням терміни.

Педіатрична термінологія охоплює такі структурні типи – терміни-слова, терміни-складні слова і терміни-словосполучення.

Терміни-слова поділяємо на:

– непохідні слова, які на сучасному етапі не мають мотивації: кір, анкілоз, рахіт, коклюш, стридор та ін.;

– похідні слова. Серед термінів з похідною основою виокремлено суфіксальні (віспина, пуповина, кропивниця та ін.), префіксальні (аплазія, атрезія тощо) та суфіксально-префіксальні утворення (перинатальний, дисбактеріоз та ін.).

Терміни-складні слова. Специфіку сучасної української педіатричної термінології зумовлює наявність у її складі незначної кількості термінів-складних слів: складних найменувань понять педіатрії, утворених через об’єднання в одну лексичну одиницю двох чи більше основ або повнозначних слів: крипторхізм, лейкодистрофія, фенілкетонурія, нейроревматизм та ін. Утворення складних слів дають можливість повніше розкрити нові поняття.

Терміни-словосполучення. У педіатричній терміносистемі, як і в інших галузевих термінологіях сучасної української літературної мови, переважають терміни-словосполучення. Складені терміни є одним із основних засобів термінологічної номінації. Маючи те саме номінативне навантаження, що й термін, виражений словом, термінологізоване словосполучення є носієм синтаксичних відношень. З одного боку, термін-словосполучення має всі властивості терміна, характеризується наявністю дефініції, системністю, тенденцією до однозначності в межах певного термінологічного поля, відсутністю експресії, стилістичною нейтральністю, з іншого, – властивості словосполучення (є певною синтаксичною конструкцією, що складається з двох і більше слів на основі підрядного граматичного зв’язку). Терміносполучення, незалежно від лексико-граматичного категорійного складу та довжини, виражає функціонально одне термінологічне значення.

Аналіз досліджуваного матеріалу дав змогу виокремити такі типи аналітичних термінів:

– вільні словосполучення, в яких обидва компоненти є термінами: скарлатинова краснуха, аналітична проба тощо;

– зв’язані терміни-словосполучення, в яких компоненти, взяті ізольовано, в окремих випадках можуть виступати чи як терміни, чи як загальновживані назви: синдром передчасної смерті дітей, пупкова грижа, вроджений стридор і под.

Заслуговує на увагу внутрішня структура терміна-словосполучення як комплексної номінативної одиниці. Для термінології педіатрії характерними є як двокомпонентні номінативні словосполучення (вітряна віспа, грибковий стоматит, вроджений стридор, адреногенетичний синдром, неврогенна анорексія, заглоточний абсцес, пупкова грижа, скарлатинова краснуха, пупковий сепсис та ін.), так і багатокомпонентні словосполучення (асфіксія плоду у новонародженого, анкілоз верхнього суглоба, дисплазія тазостегнових суглобів, синдром передчасної смерті дітей (СПСД), бронхіальна астма у дітей, бронхіт гострий у дітей).

Аналітичні терміни досліджуваної галузі побудовані на основі підрядного зв’язку – узгодження (вітряна віспа, нейрогенна анорексія тощо.) та керування (анемія у дітей, дисбактеріоз кишечнику, анкілоз суглоба, дисплазія суглобів і под.). Як зазначає І. Квітко, «аналітичні форми вираження понять здебільшого передують синтетичним і тому частіше трапляються в науках, термінологічні системи яких перебувають у стадії формування» [Квітко 1976: 11]. До таких наукових галузей, зокрема, належить і педіатрія, в субмові якої функціонує чимало термінів з великою кількістю складників.

Серед педіатричних термінів можна виокремити й групу складених термінів, що являють собою поєднання загальної і власної назви, наприклад: хвороба Гейне-Медіна (поліомієліт), хвороба Гюнтера (еритропоетична порфірія), хвороба Осгуда-Шлаттера, синдром Дауна, синдром Патау, синдром Клайнфельтера, синдром Едвардса тощо.

Таким чином, первинним у визначенні довжини терміна є його здатність бути цілісним позначенням наукового поняття, і тільки потім кількісне наповнення компонентами, бо в науковій сфері важливою є правильність, точність, легкість у сприйманні змісту терміна, а не його мовна лаконічність. Так, на думку В. Лейчика, вирішальним чинником, що визначає оптимальну довжину терміна, є лінгвістичний – довжина і структура лексичних одиниць, що переважають у відповідній мові в певну епоху [Лейчик 1981: 67].

З усього викладеного вище можна зробити такі висновки.

Українська педіатрична термінологія через особливості етапу становлення має два великих шари – власну українську лексику на позначення дитячих хвороб та запозичені терміни, що обслуговують ту саму сферу медицини.

Щодо структурних ознак українських педіатричних термінів можна зауважити, що особливих афіксів, які були б притаманними тільки означеній термінології, не існує. Для утворення педіатричних термінологічних одиниць використовуються всі ті самі афікси (як українські, так і іншомовні) й усі ті самі конструкції (складні слова, словосполучення), що й для решти вітчизняної термінології.

Особливості педіатричної медичної термінології можна зустріти тільки у сфері семантики, адже той чи інший знаковий набір використовується виключно для позначення назв хвороб (чи інших понять), що є притаманними саме тій віковій категорії, яку й обслуговує педіатр. Отже, є підстави виокремлювати педіатричну медичну термінологію в окремий таксон української медичної термінології.

Перспективи подальших досліджень визначаються потребою вичерпного аналізу концептуальної системи досліджуваної термінології, а також необхідністю з’ясування можливостей застосування теорії семантичних полів до термінологічних систем, поглиблення лінгвістичної характеристики таких понять, як упорядкування та унормування термінології.

References.