Home‎ > ‎Linguistics Studies‎ > ‎Volume 27‎ > ‎Reviews and Summaries‎ > ‎

Man – Culture – Universe. Review of Language and Intercultural Communication : Educational Supply by Vladimir Manakin. – K. : VC «Akademiya», 2012. – 288 pp. (Series of "Alma Mater").

 © The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 27, 2013, pp.  242-243

Man – Culture – Universe. Review of Language and Intercultural Communication : Educational Supply by Vladimir Manakin. – K. : VC «Akademiya», 2012. – 288 pp. (Series of "Alma Mater").

Anatoliy Zahnitko, Oksana Putilina

Article first published online: April 10, 2013 


Additional information

 Author Information: 

Anatoliy P. Zahnitko, Doctor of Philology, Professor, Head of Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University (Donetsk, Ukraine). Correspondence: a.zagnitko@gmail.com

Oksana L. Putilina, Candidate of Philology, Associate Professor at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University. Correspondence: o.l.putilina@gmail.com

Citation: 
Zahnitko, A., Putilina, O. Man – Culture – Universe. Review of Language and Intercultural Communication : Educational Supply by Vladimir Manakin. – K. : VC «Akademiya», 2012. – 288 pp. (Series of "Alma Mater"). [Text] // Linguistic Studies collection of scientific papers / Donetsk National University Ed. by A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2013. – Vol. 27. – Pp. 242-243. – ISBN 966-7277-88-7

Publication History:
Volume first published online: April 10, 2013

Article received: Septembr 15, 2012, accepted: December 28, 2012 and first published online: April 10, 2013

Contents

  1. 1 Article.



Article.

ЛЮДИНА – КУЛЬТУРА – ВСЕСВІТ

 

Рец. на кн. :

Манакін В.М. Мова і міжкультурна комунікація : навч. посіб. / В. М. Манакін. –

К. : ВЦ «Академія», 2012. – 288 с. – (Серія «Альма-матер»).

 

Рецензована праця має на меті вироблення в студентів, які вивчають іноземні мови, соціальні комунікації, менеджмент, міжнародні відносини, туризм, соціальну психологію, історію, культурологію, а також в тих, хто працює у сфері міжнародних і міжкультурних контактів або планує пов’язати із цим своє життя, вміння коректно, правильно, досконало висловлюватися в межах різних національних і лінгвокультурних спільнот, не тільки слухати, але й чути співрозмовника, розуміючи й інтерпретуючи ті специфічні мисли, які він прагне зреалізувати своєю комунікативною поведінкою.

Актуальність і значущість цього навчального посібника зумовлена самим фактом того, що попри активний розвиток глобалізаційних процесів, що є домінантою сьогоденні і які не обійшли й Україну, котра прагне стати рівноцінним учасником загальноєвропейських і світових політичних і культурних рухів, навчальна література такого типу в українському освітньому просторі, що, власне, була б довідником з теоретичних питань міжкультурної комунікації і водночас практичним посібником-рекомендацією щодо коректної, толерантної поведінки в певній ситуації спілкування, відсутня (пор., у Росії над цією проблемою працюють Г. Гачев, Т. Грушевицька, Д. Гудков, Е. Дубенець, О. Корнілов, С. Тер-Мінасова, В. Шагаль, у Білорусії – В. Маслова, Н. Мечковська, у США – Н. Бонвіллан, Д. Бюллер, Я. Кім, М. Клін, Дж. Ньюліп, Е. Холл М. Холл, а в Україні маємо лише перші наробки з окремих аспектів цієї проблематики у Ф. Бацевича, П. Донця, А. Приходька та ін.). Тому рецензований посібник, об’єктом дослідження в якому постає спілкування представників різних національних і лінгвокультурних спільнот, а предметом – прийняті в національних спільнотах мовні стереотипи і норми поведінки, спілкування, певні «культурні сценарії» різних дій, усталені моделі сприйняття та оцінювання предметів і явищ, соціально унормовані звички, традиції, ритуали, дозволи, заборони і под., є вкрай необхідним й актуальним, насамперед, для підготовки фахівців у певних сферах діяльності, зокрема в дипломатичній сфері, туристичному бізнесі, у сфері перекладу і под. – усіх тих, кому доведеться постійно контактувати з представниками інших соціумів і від кого залежатиме встановлення взаєморозуміння і налагодження контактів між людьми, що презентують різні національні і культурні спільноти. Усе це зумовлює головну мету посібника – формування міжкультурної компетентності, необхідних знань про різні народи та культури з метою уникнення міжетнічних і міжкультурних конфліктів та встановлення комфортних умов для спілкування в різних сферах та життєвих ситуаціях.

Якщо врахувати, що навчити таким речам, як такт, етнокоретність і под. разом зі значним обсягом додаткової інформації, що є необхідним коментарем-додатком у процесі вивчення особливостей міжкультурної комунікації, постає досить складним завданням, результативність якого може дорівнювати нулю в разі одноманітного викладу матеріалу, розрахованого на просте заучування, то не дивує наявність низки позитивних особливостей, які одразу ж звертають на себе увагу: 

o   невимушений стиль викладу – те, що з першого ж параграфу налаштовує читача скоріш на цікаве й корисне дозвілля, ніж на традиційний процес навчання, чого, власне, і прагне автор, який ставить собі за мету досягнення ненав’язливого усвідомлення його правоти читачем, ніж просте нетривке заучування прочитаного;

o   постійний наголос на міжкультурних розбіжностях, спричинених різними картинами світу, спрогнозованими різними мовами, оскільки ніколи не можна забувати про те, що візаві є представником іншої культури, а незнання тих чи інших особливостей, властивих його культурі, може призвести до конфлікту, а в окремих випадках – до непорозумінь на міжнародному рівні. Це можна вважати дипломатичним підходом до особливостей комунікації людей цілковито різних культур з урахуванням нюансів спілкування, можливих труднощів і шляхів їхнього уникнення між близькими / подібними / різними культурами;

o   прагнення подати максимально різні (з можливих) інтерпретації залежно від різного світосприйняття, що формувалося «життям у мові» (за Г. Ґадамером);

o   цікаві, несподівані приклади, аналіз випадків з реального життя і тонкі спостереження, зроблені в конкретних ситуаціях спілкування із постійним акцентом на необхідності ефективної міжкультурної і міжнародної взаємодії;

o   аналіз не тільки вербальних, а й невербальних (зокрема їхніх типів із підкріпленням статистичними даними (с. 206)) і паравербальних (сс. 206-207, 213-221) засобів спілкування тощо;

o   наявність допоміжного апарату у вигляді таблиць, схем, малюнків і термінологічного словника;

o   ілюстративний лінгвістичний матеріал, поданий українською, англійською, російською, німецькою, польською, японською, корейською, болгарською, італійською, арабською і французькою мовами.

Практичне значення рецензованого посібника полягає в тому, що це перший в Україні посібник з теорії і практики міжкультурних взаємин, що являє собою спробу подивитися зсередини на повсякденні, а тому особливо актуальні, проблеми, що виникають у процесі контактів представників різних культур, тобто з позицій безпосередніх комунікантів (навіть якщо вони обирають одну спільну мову спілкування, що може бути рідною для одного з комунікантів або чужою для обох, це не убезпечує їх від можливого комунікативного фіаско, якщо вони не обізнані з елементарними нормами етнокультурної поведінки співрозмовника), напр.: відомості про національні стереотипи, що найчастіше виявлювані в процесі спілкування (сс. 49-52), прототипи (с. 54), загальні особливості етикету (с. 76), головні британські, американські, німецькі, арабські, російські й українські національні пріоритети й цінності, що виявляються в загальному стилі поведінки (сс. 86-110), сприйняття часу (с. 117) і простору (сс. 123-125), значеннєвість (сс. 142-156) і конотації (сс. 157-174), особливості звертання з наголосом на необхідності набуття навичок інтуїтивного вибору потрібної форми (сс. 194-199), основні типові невербальні засоби комунікації (с. 207), у тому числі зовнішній вигляд і одяг (сс. 212-213), жести, поза, дотик (сс. 214-219), погляд (с. 220); типові паравербальні знаки в друкованому й усному виявах (с. 221), ранжування соціального простору (сс. 222-223), типи мовленнєвої поведінки (сс. 227-228), а також загальні принципи й настанови щодо поводження в соціумі залежно від типу культури, який він презентує (ширококонтекстний / вузькоконтекстний (сс. 227-228), індивідуалістський / колективістський (сс. 229-231) й ін.) або за принципом комунікативного стилю, який є домінувальним у певній культурній спільноті (прямий / непрямий (сс. 241-243), розгорнутий / згорнутий / точний (сс. 245-246), особистісний / суспільно орієнтований (сс. 246-247), інструментальний / афективний (сс. 247-250) тощо).

На окрему увагу заслуговує й теоретичне підґрунтя рецензованого посібника В.М. Манакіна, значення якого зумовлене тим, що автор проводить грань між термінами, які багатьма невиправдано вживаються як ледь не абсолютні синоніми, але між якими насправді є принципова різниця, а часом – й ієрархічні відношення (напр., менталітет, ментальність, національно-етнічна свідомість; національні стереотипи і національно-культурні символи; народ, нація, етнос); вводить безпідставно, але ґрунтовно забутий термін етос; спираючись на конкретні комунікативні ситуації, говорить про вияви «свого» і «чужого» в міжкультурних відносинах, про специфіку світоспоглядальної позиції того чи іншого народу і його бачення свого місця на світовій політичній арені, у світовій історії, світовій культурі і світовій спільноті.

«Мова і міжкультурна комунікація» є спробою зрозуміти співрозмовника (і, головне, навчити цього інших) – з його слів, інтонації, гучності голосу, пози, жестів, виразу обличчя, поведінки загалом – і його сприйняття реальності з метою уникнення непорозумінь, коли незнання культурних особливостей іншого народу стає причиною ненавмисної образи співрозмовника.

Слід також зауважити, що цілком мотивованим є «вихід» на інші рівні науки про мову, зокрема:

·       контрастивну дериватологію крізь призму вчення про внутрішню форму слова (сс. 174-183), що є переосмисленням кваліфікації і ролі формантів, запозичених з інших мов, що на сьогодні демонструють значну продуктивність, простеженням їхнього функціонування в межах мови оригіналу з перекладацькою проекцією щодо української мови (напр., англ. gate, dead, book, chair і под.) (сс. 202-203) або моделей, спрогнозованих активними лексемами-формантами (напр., wind, snowfall і под.) (с. 179);

·       зіставну лексикологію (сс. 144-156) з особливою увагою до таких явищ, як інтерференція, гіперонімія, гіпонімія;

·       перекладознавство з урахуванням поняття безеквівалентної лексики як засобу передачі специфіки значення для певного лінгвокультурного простору і теорії фонових знань, що можуть принципово різнитися навіть у межах однієї мови, але різних її варіантів, що свідчить про високий ступінь внутрішньої диференціації й зростання коефіцієнту їхньої автономності щодо інваріанта, зокрема британського й американського варіантів англійської мови (пор., значення сполуки green card у США й у Великій Британії або потрактування футболу американцями й британцями – football у Великій Британії та football vs. soccer у США (с. 192)). У цьому контексті йдеться також про збереження національного колориту, зокрема завдяки транслітерації (пор., рос. кокошник в українській транслітерації (кокошник) або укр. трембіта в російській адаптації (трембита) (с. 192); семантичний неологізм М. Горбачова перестройка в американському варіанті англійської – perestroika, що став настільки продуктивним, що на сьогодні функціонує як дієслівна форма (зразок конверсії): You have to perestroika (с. 193)) і калькування (напр., англ. skyscraper – рос. небоскреб – укр. хмарочос – болг. небостъргач (с. 193));

·       соціолінгвістикою, у межах якої автор розглядає спілкування в білінгвальному соціомовному просторі на прикладі мовлення представників української діаспори в США (сс. 193-194);

·       сайлентологію (силентику, лінгвістику мовчання, хезитацію), у межах якої мовчання розглядається як смислотвірна структура, що може дорівнювати квазівисловлюванням (с. 210).

Крім того, виразним є зв’язок рецензованого посібника В.М. Манакіна з дисциплінами нелінгвістичного спрямування:

§  психологією та основами конфліктології, причому акценти розставлені на таких проблемах, як постання конфлікту між інформацією, вираженою словесно, і невербальними сигналами (сс. 206-208), а також на значущості часової і просторової організації спілкування, що становить предмет дослідження соціальної психології, зокрема проксеміки (сс. 222-224);

§  культурологією з її вивченням ролі індивіда в культурі певного типу і формуванням його як особистості – носія цінностей цієї культури з її архетипами, прототипами і стереотипами (сс. 227-239);

§  етнологією, зокрема етностилістикою і визначальною для неї теорією комунікативних стилів (сс. 240-250);

§  філософією, насамперед, щодо кваліфікування комунікативної поведінки людини через поняття ноосфери, макро- і мікрокосму (сс. 256-268);

§  етикою – власне, основний принцип дотримання етичних норм візаві, який належить до іншої культури, пронизує весь посібник, який загалом може бути названий «підручником з етики й психології міжкультурної комунікації».

Заслуговує на увагу й те, що всі розділи посібника «Мова і міжкультурна комунікація» обов’язково супроводжуються питаннями і завданнями для самоконтролю – перевірки рівня знань студентів, отриманих після опрацювання відповідного розділу посібника чи при самостійному опрацюванні відповідної літератури, а також систематизації цих знань. Крім того, подається перелік навчальної літератури, корисної для студентів при підготовці до практичних (семінарських) занять, що значно спрощує процес пошуку потрібного матеріалу.

Загалом навчальний посібник “Мова і міжкультурна взаємодія” В.М. Манакіна виразно демонструє нестандартний, творчий підхід до відбору й упорядкування матеріалів з метою досягнення ефективного засвоєння поданої інформації, але з виразним бажанням зацікавити читача і не залишити його байдужим, що має посилити загальний навчально-методичний ефект, а сам рецензований посібник, поза всяким сумнівом, стане підґрунтям для свідомого й ґрунтовного засвоєння студентами курсу “Лінгвокультурології”.

Анатолій Загнітко, Оксана Путіліна (Донецьк, Україна)

 

Надійшла до редакції 15 вересня 2012 року.