Institutionally-Legal Usus and Literary Standard

 © The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 27, 2013, pp.  96-100

Institutionally-Legal Usus and Literary Standard

Ljudmila  Ponomareva

Article first published online: April 10, 2013 


Additional information

 Author Information: 

Ludmila V. Ponomareva, Candidate of Philology, Associate Professor working for a doctoral degree at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University. Correspondence: ponomaryova@hotmail.com

Citation: 
Ponomareva, LInstitutionally-Legal Usus and Literary Standard [Text] // Linguistic Studies collection of scientific papers / Donetsk National University Ed. by A. P. Zahnitko. – Donetsk : DonNU, 2013. – Vol. 27. – Pp. 96-100. – ISBN 966-7277-88-7

Publication History:
Volume first published online: April 10, 2013

Article received: September 5, 2012, accepted: December 28, 2012 and first published online: April 10, 2013

Annotation.

In the paper problems of relationship between concepts “Literary Standards” and “Language Usage (usus)” are considered. Some manifestations of language usage in institutionally-legal discourse are analyzed. It is proved that institutionally-legal usus spreads to all language and speech forms, used in spoken and written communication of institutionally-legal discourse.

Keywords: institutionally-legal discourse, language usage (usus), literary standards, nominative of theme, agreement attribute.



Abstract.

INSTITUTIONALLY-LEGAL USUS AND LITERARY STANDARDS

Ljudmila Ponomareva

Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics, Donetsk National University, Donetsk, Ukraine

 

Available 5 September 2012.

 

Abstract

Relevance

At the present stage of development of society the language of the law is one of the major languages ​​in which the means of influencing on the behavior and communication of people come out on top. These means of influence are the different types of perfect objects that are endowed with language, mainly documentary form. Thus, the nature of the law regulation necessarily requires knowledge of the language.

This knowledge is necessary to analyze the texts of laws and other legal documents. In the knowledge of language most of the rules of interpretation of laws and rules of legal techniques are based. Language phenomena of the law regulation perform pragmatic functions of language, which is that to induce the recipient a certain reaction or behavior.

These characteristics require from the language of the law the most accurate and motivated using of all available means of verbal and written language. The forming of certain legal techniques works for years, so we can talk about the formation of legal discourse. Analysis of language and speech features of institutionally-legal usus and its correlation with literary standards for today is still open. Therefore, the researching can be considered relevant and timely.

Purpose

The purpose of the research involves analysis of individual speech phenomena inherent for institutionally-legal usus and their correlation with the rules of language, codified and enshrined in dictionaries.

Tasks

The purpose determines solving the tasks, such as:

1) to trace the development of concepts "rule" and "usus" in the linguistic literature;

2) to identify the main parameters that distinguish institutional and legal usus among others;

3) to analyze some syntactic features that are characterized the institutionally-legal usus,

4) define concept of institutionally-legal usus.

Object

The object of research is the institutionally-legal discourse.

Subject

The subject of research is the typological features of institutionally-legal usus in relation with the norms of the Ukrainian literary language.

Conclusion

Thus, the concept of "literary norm" and "usus", in author`s opinion, shouldn`t be opposed. Institutionally-legal usus includes literary language, fluency in legal terminology, the absence of words-parasites, and the ability to choose the right tone in conversation. Speech plays an extremely important role in the professional activities of the lawyer. High level of communication with citizens enables to clarify the circumstances of the case fully, to give them a proper legal assessment and to provide legal consequences. Especially an important thing is the ability to speak clearly and efficiently in court cases and in the commission of legal actions that are directly related to the detection of liberty.

Perspective

Further typology of features using syntactic phenomena in institutionally-legal usus, differentiation characteristics inherent for institutionally-legal discourse are seems to be perspective.

 

Research highlights

► In the paper problems of relationship between concepts “Literary Standards” and “Language Usage (usus)” are considered. ► Some manifestations of language usage in institutionally-legal discourse are analyzed. ► It is proved that institutionally-legal usus spreads to all language and speech forms, used in spoken and written communication of institutionally-legal discourse.

Keywords: institutionally-legal discourse, language usage (usus), literary standards, nominative of theme, agreement attribute.

 

References

Berezin, F. M. (1992). Istorija lingvisticheskih uchenij. Moskva.

Vinogradov, V. V. (1955). Itogi obsuzhdenija voprosov stilistiki. VJa, 1, 60-87.

Vinokur, G. O. (1959). O zadachah istorii jazyka. Izbrannye raboty po russkomu jazyku. Moskva: Gosudarstvennoe uchebno-pedagogicheskoe izdatel'stvo Ministerstva prosveshhenija RSFSR.

Vinokur, T. G. (2009). Zakonomernosti stilisticheskogo ispol'zovanija jazykovyh edinic. Moskva: Librokom.

Gavranek, B. O. (1967). Funkcional'nom rassloenii literaturnogo jazyka. Prazhskij lingvisticheskij kruzhok, 338-378. Moskva: Progress.

Gak, V. G. (2003). Teorija i praktika perevoda: Francuzskij jazyk. Moskva: Interdialekt.

El'mslev, L. (1965). Jazyk i rech'. Zvegincev, V. A. Istorija jazykoznanija XIX–XX vekov v ocherkah i izvlechenijah, 111-120. Moskva: Prosveshhenie.

Ickovich, V. A. (2010). Ocherki sintaksicheskoj normy. Moskva: Librokom.

Kolesov, V. V. (1989). Drevnerusskij literaturnyj jazyk. L.: Izd-vo LGU.

Koseriu, Je. (1963). Sinhronija, diahronija i istorija (Problemy jazykovogo izmenenija). Novoe v lingvistike, 3, 143-343.

Kozhina, M. N. (1968). K osnovanijam funkcional'noj stilistik. Perm': Perms. gos. un-t.

Lapteva, O. A. (1987). Raspolozhenie komponentov v gruppe «opredeljaemoe – odinochnoe soglasovannoe opredelenie» v sovremennoj ustno-razgovornoj rechi. Russkij jazyk. Grammaticheskie issledovanija, 140-143. Moskva: Nauka.

Paul', G. (1960). Principі istorii jazika. Moskva: Izdatel'stvo inostrannoj literaturi.

 

Correspondence: ponomaryova@hotmail.com

Vitae

Ludmila V. Ponomareva, Candidate of Philology, Associate Professor working for a doctoral degree at Department of Ukrainian Language and Applied Linguistics in Donetsk National University. Her research areas include functional linguistics, communicative linguistics, sociolinguistics, and text linguistics.


Article.

Людмила Пономарьова

УДК 833.145.61.72

 

Інституційно-правовий узус і норма мови

 

У статті розглядаються проблеми співвідношення понять «норма літературної мови» і «узус». Аналізуються деякі узусні вияви інституційно-правового дискурсу. Стверджується, що інституційно-правовий поширений у всіх мовах та мовленнєві форми, використовувані в усному та писемному спілкуванні інституційно-правового дискурсу.

Ключові слова: інституційно-правовий дискурс, узус, норма мови, називний теми, узгоджене означення.

 На сучасному етапі розвитку суспільства мова права виступає однією з основних мов, за яких засоби впливу на поведінку та спілкування людей виходять на перше місце. Такими засобами впливу є різні роди ідеальні об’єкти, що наділені мовною, переважно документальною формою. Отже, сама природа правового регулювання обов’язково вимагає знання державної мови. Ці знання необхідні для аналізу текстів законів та інших юридичних документів. На знаннях норм української літературної мови ґрунтуються більшість правил тлумачення законів й правил юридичних технік. Мовні феномени правового регулювання виконують прагматичні функції мови, які полягають у тому, щоб викликати в адресата певні реакції або певну поведінку.

Наведені характеристики вимагають від мови права найбільш точного та вмотивованого використання всіх наявних можливостей усної та писемної літературної мови. Формулювання тих чи інших юридичних технік відпрацьовувалося роками, тому можна говорити про сформованість юридичного дискурсу. Аналіз мовних і мовленнєвих особливостей інституційно-правового узусу та його співвідношення з нормами літературної мови на сьогодні залишається відкритим. Тому дослідження можна вважати актуальним і своєчасним.

Об’єктом дослідження виступає інституційно-правовий дискурс.

Предметом дослідження є типологічні особливості інституційно-правового узусу в співвідношенні з нормами української літературної мови.

Мета дослідження передбачає аналіз окремих мовленнєвих явищ, притаманних інституційно-правовому узусу.

Мета передбачає розгляд таких завдань:

-  простежити розвиток понять «норма» і «узус» у лінгвістичній літературі;

-  визначити основні параметри, що вирізняють інституційно-правовий узус серед інших;

-  проаналізувати окремі синтаксичні особливості, що є характерними для усного варіанту інституційно-правового узусу;

-  дефінувати поняття інституційно-правового узусу

Інституційно-правовий узус не однорідний за своєю структурою, він об’єднує усний і документальний свої варіанти. При цьому документальний варіант інституційно-правового узусу – це сформована система, чітко описана Цивільно-процесуальним кодексом. Юридичний документ – це офіційний письмовий документ, що має певні юридичні наслідки, створює певні юридичні стани, спрямований на врегулювання окремих відносин. Юридичні техніки, як приклад усного вияву юридичного мовлення, також мають обов’язкові межі, клішовані форми. Поряд із цими унормованими техніками існують реальні зразки усного мовлення юристів під час судового процесу, які, в окремих випадках, не можуть задовольнити наявні, визначені законодавством норми. Маючи на увазі інституційно-правовий узус в усній формі (тобто під час судового процесу), можна говорити про подвійне його тлумачення: з одного боку існує майже повністю кодифіковане мовлення юристів, з іншого – зразки усного літературного мовлення, іноді, навіть, із використанням жаргонізмів, діалектизмів, арго та сленгу, оскільки інтелектуальний та освітній рівень не юристів – учасників судового процесу – доволі різниться і не підлягає узагальненню.

На нашу думку, узус – ознака сформованості мовлення в певному соціально орієнтованому суспільстві, у певний історичний період. Інституційно-правовий узус – це писемна діяльність і публічне мовлення будь-яких учасників правовідносин, що підлягає певній традиції на території певної держави. Такій мовленнєвій діяльності притаманна стислість і вмотивованість. Кожне слово зважене і має своє власне місце.

Наявність у мовленні явищ, що закріплені традицією, і тих, що від неї відрізняються, дозволяє визначити мовознавцям різницю між нормою і узусом. Розуміння узусу і норми у різні часи було неоднозначним, але майже завжди протиставлялось. Норма встановлюється відомствами або авторитетними особами, і суспільство зобов’язується її виконувати. Поняття узусу відіграє важливу роль у загальнолінгвістичних теоріях, що розкривають не одноплановість мови. Узус складається в процесі розвитку мови і ніким не контролюється.

Склалася тенденція поняття «норма» ототожнювати із поняттям «мова», а «узус» із поняттям «мовлення». Л. Єльмслев, наприклад, започаткував чотиричленний поділ мови на схему як чисту форму – норму – узус – акт мовлення. На думку Л. Єльмслева, схема протиставляється нормі, узусу і мовленнєвому акту як єдиний істинний предмет лінгвістики. Узусом він вважає сукупність мовних навичок, що зумовлені певними маніфестаціями і прийняті в даному суспільстві [Ельмслев 1965: 112-113].

Його послідовник Е. Косеріу характеризує функціональну мову за допомогою трьох елементів: система – норма – узус, де останній вміщує в собі не тільки традиційні, стійкі, але й нетрадиційні, оказіональні реалізації[ Косериу 1963].

У середині ХХ-го століття поняття «узус» широко використовувалось поряд із поняттям «функціональний стиль». Чеський мовознавець Б. Гавранек репрезентував стиль як мовну організацію висловлювання, що, «як правило, не є виключною, але не підкоряється звичаю й умовностям». Категорія функціонального стилю, за його словами, відрізняється від стилю індивідуального, суб’єктивного, визначаючись як «надіндивідуальний смак» [Гавранек 1967: 142].

У той же час поняття узусу або загально прийнятого використання одиниць мови розглядалося радянською лінгвостилістикою (В.В. Виноградов, Г.О. Винокур), де формувалося уявлення про його предмет як про колективний суспільно усвідомлений прийом відбору та використання засобів мовного спілкування [Виноградов 1955; Винокур 1959].

Визначення поняття «норма» також різниться. Наприклад, Г. Пауль у 1880 р. відзначав, що «норма визначається різними моментами: з одного боку її визначає усне мовлення, з іншого – писемне джерело» [Пауль 1960: 475]. Таким чином, відбувається розмежування «норми системи» і «норми використання».

В.Г. Гак, посилаючись на дослідження Г. Пауля, аналогічно запропонував розрізняти і рівень «мовлення», як-от: норма мовлення або узус (більш абстрактний рівень, що має певну системність) та індивідуальне мовлення [Гак 2003].

Загалом визначення «норми» коливається в досить великому діапазоні. Так Е. Косеріу визначає норму як всю мову в плані її реалізації: «норма є реалізована мова» [Косериу 1993: 27)]; Ф.М. Березін – як літературно узаконені й загальноприйняті реалізації варіативних можливостей мови [Березин 1992: 14]; В.А. Іцкович – мовну систему загалом [Ицкович 2010: 59]; В.В. Колесов – як вибір інваріанті з багатьох варіантів, вироблених системою в її розвитку[Колесов 1989: 25], М.П. Кочерган – як сукупність найстійкіших традиційних реалізацій мовної структури відібраних та закріплених мовною практикою [Кочерган 1999: 72-74].

Н.Г. Горбунова вважає будь-який творчий акт виходом за межі нормативності, створенням індивідуального, унікального явища. Тому «поняття мовотворчості, вербалізації за допомогою девіантних утворень повинно розглядатися на тлі мовної норми й системи мови…. Ми бачимо, чуємо й сприймаємо так чи інакше ті чи інші явища завдяки тому, що мовні норми нашого суспільства передбачають певну форму вираження» [Горбунова 2005:5].

Таким чином, на думку багатьох лінгвістів, зміни в мові відбуваються завдяки змінам узусу, тобто завдяки оточенню. Зміна ж усталеного в мовному колективі узусу відбувається у результаті взаємодії норм мови і мовлення. З погляду на це, інституційно-правовий узус можна вважати одним із найбільш сформованих, клішованих мовленнєвих різновидів літературної мови.

Нормативність іституційно-правового узусу пов’язана в першу чергу із такою його властивістю як автоматизм. Автоматизований характер відтворення в інституційно-правовому узусі клішованих засобів, нормативна зумовленість, яка дозволяє не створювати кожного разу мовну форму для вираження схожого змісту в стандартних мовленнєвих ситуаціях зумовлює упорядкованість і нормативний характер такого узусу.

На відміну від унормованого усного літературного мовлення, яке має більший ступінь облігаторності, клішоване мовлення юристів є продуктом автоматичного виникнення відрізка мовлення, оскільки в більшості випадків не дозволяє вільне маневрування мовленнєвими засобами.

Відмінність норми усного літературного мовлення від узусного варіанта полягає в тому, що перша охоплює всю сферу використання мовлення, а друга – лише деякі або одну з існуючих у межах усного літературного мовлення специфічних галузей його використання.

На рівні синтаксису процес подвійності ілюструється, насамперед тими конструкціями, які зобов’язані своїми особливостями саме усному мовленню. Таким, наприклад, є називний теми, що має безліч модифікацій в усному мовленні і широко використовується у відповідях не юристів, пор.:

Свідок: Увечері того ж дня, поглянувши у вікно, я побачила компанію хлопців, вони налякані були;

У кодифікованому мовленні фахівців, що беруть участь у судовому процесі, називний теми не зустрічається. Але в разі висловлювань, що не мають чітких обмежень Цивільно-процесуальним кодексом, називний теми виноситься в ініціальну позицію з подальшим його переходом в особовий займенник, пор.:

Адвокат: Скажіть, будь ласка, ті люди, вони ж, мабуть, не поверталися за документами?

Такі ж вияви спостерігаємо у випадках з непередбачуваного ним постпозиційного розташування узгодженого означення, що вважається однією з якостей усної мовленнєвої форми. «Для усно-розмовного різновиду літературного мовлення, для різних його сфер і пластів, одиничний постпозитивний контактно або дистанційно розташований атрибутивний прикметник, що має те чи інше комунікативне призначення, можна вважати досить характерною маркованою синтаксичною прикметою» [Лаптева 1967: 31-33].

Для інституційно–правового узусу постпозиційне розташування узгодженого означення дає можливість більше конкретизувати означуване слово і зробити інтонаційний акцент на повідомлюваній інформації. Юристи використовують такий прийом під час допиту, виводячи на перше місце конкретну інформацію, що в реченні виступає в ролі додатка, пор.:

Обвинувачувач: Три попередження суворих Ви отримали?

Іноді для підкреслення змісту використовується своєрідна рамочна конструкція, де займенниковий член атрибутивної групи розташовується перед означуваним іменником, пор.:

Коли підсудна прийшла до Вас за грошима, ви знали, що цей телефон мобільний – крадений?

У мовленні не юристів, у таких атрибутивних групах іноді обидва означальні елементи представлені займенниками, що ускладнює отримання інформації. Непоодинокі випадки, коли в атрибутивній групі виступає на два, а три означальні елементи, пор.:

«Ще один міліціонер якийсь заходив. Також про той мобільний телефон крадений питав».

Використання займенників найчастіше пояснюється їх загальними семантичними властивостями. Таким чином, використання рамочної конструкції приводить до урівноважування інформативного навантажування на іменник та прикметник. Синтаксична єдність атрибутивної групи при цьому повністю зберігається.

Коли мовець намагається представити повідомлювану інформацію в більш розчленованому вигляді, то він таким чином підкреслює вагомість кожного члена атрибутивної групи, він відмовляється від рамочної конструкції і переносить займенник у постпозицію, пор.:

«Я не збирався робити дружині боляче – і навіть не здогадувався, що двері такі важкі».

Для судового процесу нормою виступає тактика перепитування, при цьому повторене питання перефразовується. Інша модель розташування членів речення ставить за мету більше розчленування уявлення, що допомагає кращому сприйняттю питання. Простежимо використання при перепитуванні рамочної і нерамочної моделі атрибутивних конструкцій, пор.:

Суддя: Який-небудь документ зареєстрований у вас є?

Відповідач: Що?

Суддя: Документ який-небудь зареєстрований у вас є?

Психологічний настрій допитуваних впливає на будову мовленнєвих конструкцій, тому постпозитивне означення з’являється наприкінці речення, оскільки додається до початкових комунікативних настанов у процесі мовлення, пор.:

Відповідач: «У мене ж документи на цеглу та цемент з собою проштамповані, підписані».

Дослідження займенникових повторів у мовленні фахівців показали, що використання таких конструкцій продиктоване нормами Цивільно-процесуального кодексу. З погляду на комунікації, вони розраховані на досягнення точності у висловленні думки, пор.:

Суддя: «Від позивача та відповідачки надійшли прохання слухати справу за їхньої відсутності за участю їхніх представників».

Унормованим є використання односкладних означено-особових речень, в яких складний присудок має структуру: нерозкладне сполучення слів + дієслово.

Суддя: Вважаєте за можливе слухати справу у відсутності позивача та відповідача, що не з’явились?

Ми вважаємо, щодо лав інституційно-правового узусу слід зараховувати всі прояви усного та писемного мовлення, що використовуються юристами і не юристами під час професійного спілкування. Не зважаючи на наявність в усному мовленні не юристів, учасників судових процесів, переважно розмовно-побутового стилю, не можна говорити про виключення цього феномену з досліджень інституційно-правового дискурсу. Проаналізовані нами приклади свідчать про відмінності мовлення, що використовується не юристами в процесі дачі свідчень, від повсякденного усно-побутового варіанта, пор.:

Суддя «Чи маєте клопотання: у прокурора, захисту, підсудної?»

Підсудна: «У мене є. Я хочу, щоб моїх батьків було опитано в судовому засіданні як свідків».

Використання таких конструкцій, як «було опитано в судовому засіданні як свідків», є типовим для інституційно-правового узусу.

У статті аналізуються тільки деякі з проявів узуального використання синтаксичних одиниць в судовому процесі. Зазначена проблема потребує подальшого вивчення і розвідки в цьому напрямку будуть продовжуватися.

Перспективним вбачається подальша типологізація особливостей використання синтаксичних явищ в інституційно-правовому узусі, диференціація ознак притаманних інституційно-правовому дискурсу.

Отже, поняття «норма мови» і «узус», на наш погляд, не повинні протиставлятись. Інституційно-правовий узус включає в себе літературну мову, вільне володіння юридичною термінологією, відсутність слів-паразитів, уміння вибрати правильний тон у розмові. Мовлення відіграє надзвичайно важливу роль у професійній діяльності юриста. Високий рівень комунікації з громадянами дає можливість більш повно з'ясувати обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку та передбачити правові наслідки. Особливо важливим є вміння чітко та якісно висловлюватись у судових справах та при вчиненні юридично значимих дій, які безпосередньо пов'язані з виявленням волі.

References. 

Література

Березин 1992: Березин, Ф.М. История лингвистических учений [Текст] / Ф. М. Березин.  М., 1992.– 248 с. – 3000 пр. – Бібліогр. : с. 302-309.

Виноградов 1955: Виноградов, В.В. Итоги обсуждения вопросов стилистики [Текст] / В. В. Виноградов // ВЯ. – 1955. – № 1 – С. 60-87.

Винокур 1959: Винокур, Г.О. О задачах истории языка [Текст] / Г. О. Винокур // Избранные работы по русскому языку. – М. : Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР, 1959. – 492 с. – Бібліогр. : с. 490-492 – 7000 пр.

Винокур 2009: Винокур, Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц [Текст] / Т. Г. Винокур. – М. : Либроком, 2009. – 242 с. – Бібліогр. : с. 239-242. – ISBN 978-5-397-00150-2

Гавранек 1967: Гавранек, Б.О функциональном расслоении литературного языка [Текст] / Б. Гавранек // Пражский лингвистический кружок. – М. : Прогресс, 1967. – С. 338-378.

Гак 2003: Гак, В.Г. Теория и практика перевода : Французский язык [Текст] / В. Г. Гак. – М. : Интердиалект , 2003. 454 с.

Горбунова 2005: Горбунова, Н.Г. Языкотворчество Дж. Джойса : словообразовательный аспект : На примере романа "Улисс" [Текст] : автореф. дис. … канд. филол. н. : 10.02.04 «Германские языки». – СПб., 2005. – 24 с.

Ельмслев 1965: Ельмслев, Л. Язык и речь [Текст] // В. А. Звегинцев История языкознания XIX  XX веков в очерках и извлечениях. – М. : Просвещение, 1965. – С. 111-120.

Загнітко 2001: Загнітко, А.П., Островська, Л.С. Сучасне українське ділове мовлення [Текст] / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДІТБ, 2001. – 292 с. – Бібліогр. : с. 113-119. – 300 пр. – ISBN 966-95776

Ицкович 2010: Ицкович, В.А. Очерки синтаксической нормы [Текст] / В. А. Ицкович. – М. : Либроком, 2010. – 200 с. – ISBN 978-5-397-00865-5

Колесов 1989: Колесов, В.В. Древнерусский литературный язык [Текст] / В. В. Колесов. – Л. : Изд-во ЛГУ, 1989. – 296 с. – Бібліогр. : с. 282-291. – ISBN 5-288-00125-1

Косериу 1963: Косериу, Э. Синхрония, диахрония и история (Проблемы языкового изменения) [Текст] / Э. Косериу // Новое в лингвистике. – М., 1963. – Вып. 3. – С. 143-343.

Кожина 1968: Кожина, М.Н. К основаниям функциональной стилистики [Текст] / М. Н. Кожина – Пермь : Пермс. гос. ун-т, 1968. – 251 с.

Лаптева 1987: Лаптева, О.А. Расположение компонентов в группе «определяемое – одиночное согласованное определение» в современной устно-разговорной речи [Текст] / О. А. Лаптева // «Русский язык. Грамматические исследования». – М. : Наука, 1987. – С. 140-143.

Пауль 1960: Пауль, Г. Принципы истории языка [Текст] / Г. Пауль. – М. : Издательство иностранной литературы, 1960. – 501 с. – Бібліогр. : с. 475-477.

 

В статье рассматриваются проблемы соотношения понятий «норма литературного языка» и «узус». Анализируются некоторые узусные проявления институционно-правового дискурса. Доказывается, что институционно-правовой узус распространяется на все языковые и речевые формы, которые используются в устном и письменном общении институционно-правового дискурса.

Ключевые слова: институционно-правовой дискурс, узус, норма языка, именительный темы, согласованное определение.

 

In the paper problems of relationship between concepts “Literary Standards” and “Language Usage (usus)” are considered. Some manifestations of language usage in institutionally-legal discourse are analyzed. It is proved that institutionally-legal usus spreads to all language and speech forms, used in spoken and written communication of institutionally-legal discourse.

Keywords: institutionally-legal discourse, language usage (usus), literary standards, nominative of theme, agreement attribute.

Надійшла до редакції 5 вересня 2012 року.