Article.
ІСПАНСЬКО-УКРАЇНСЬКІ ТИПОЛОГІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ
Рецензія на монографію :
Проценко, І.Ю. Лексика на позначення людини за віком в іспанській та
українській мовах (структурно-семантична характеристика) [монографія] [Текст] /
І. Ю. Проценко (Типологічні, зіставні, діахронічні дослідження. –
Т. 10). – Донецьк : ДонНУ, 2013. – 212 с.
Монографія І.Ю. Проценка «Лексика
на позначення людини за віком в іспанській та українській мовах
(структурно-семантична характеристика)» присвячена порівняльному аналізу
лексики на позначення людини за віковою ознакою в різноструктурних
індоєвропейських мовах – іспанській та українській.
Проведене дослідження
лексико-семантичних груп іменників (далі ЛСГ) на позначення віку людини, які
вперше у вітчизняній лінгвістиці постали предметом зіставного аналізу в двох
неспоріднених мовних культурах, є актуальним для сучасного порівняльного
мовознавства та відкриває широкі можливості для подальшого вивчення на
матеріалі інших романських і словʼянських мов. Наукова привабливість
дослідження полягає в тому, що вивчення такого аспекту, як вік людини, дозволяє
проникнути в глибини національних особливостей світобачення народів – носіїв
іспанської та української мов. Результати дослідження, запропоновані в
монографії, виходять за межі власне-лінгвістики – вони мають певну цінність
міжгалузевого характеру, що перебувають на стику лінгвокультурології,
психолінгвістики, соціолінгвістики, теорії міжкультурної комунікації, інших
суміжних галузей.
Праця має стандартну та
оптимальну структуру для подібних досліджень: вступ, три розділи, у яких
здійснюється аналіз емпіричного матеріалу, дібраного з авторитетних
лексикографічних джерел, висновки, додатки, іменний і предметний покажчики.
У вступі обґрунтовано актуальність
проведеного дослідження, акцентовано увагу на науковій новизні, теоретичному й
практичному значенні отриманих результатів.
У
першому розділі «Типи іменників, що називають особу за віковою ознакою в іспанській та
українській мовах» на підставі
досліджень видатного американського психолога Е. Еріксона виділено п’ять
періодів життя людини: дитинство (яке складається з двох відрізків: раннє
дитинство і саме дитинство), отроцтво, юність, зрілість, старість. Наведено
типи іменників, які називають особу за віковою ознакою в досліджуваних мовах.
У другому розділі «Визначення конотативних лексем, що називають особу за віковою ознакою в
іспанській та українській мовах» розглянуто проблему територіальної та
стилістичної диференціації лексем, що аналізуються, сформульовано основні
принципи функціонування конотативно-оцінної лексики в розглянутих мовах. Також
виявлено й описано моделі транспозиції основних значень іменників на позначення
особи за віковою ознакою при семантичному словотворі. У монографії зроблено
логічний та обґрунтований висновок про те, що механізм трансформації основного
значення в різних мовах різний і залежить від географічних, історичних,
культурологічних чинників розвитку будь-якої території, нації або країни. Крім
того, з'ясовано морфологічні особливості аналізованих іменників. Найбільш
продуктивним морфологічним способом словотвору аналізованих лексем є
суфіксальний за участю суфіксів емоційної оцінки – демінутивів та
аугментативів. Визначено продуктивність різних способів словотвору.
У третьому розділі «Структурно-семантична характеристика лексико-семантичної
групи «особа за віковою ознакою» у сучасних іспанській та українській мовах»
визначено структуру аналізованих ЛСГ: домінанта (ядерне слово) та периферія,
яка може бути локальною (формується з нейтральних і конотативних лексем,
утворених морфологічним способом навколо ядерного слова) і загальною, а також
виділено домінанти, принципи формування і лексичну наповнюваність визначених
ЛСГ.
У висновках підкреслено
особливості семантики іменників, що називають особу певного віку в
досліджуваних мовах, зроблено наголос на спільних та диференційних рисах
словотвірної структури, завдяки якій аналізовані лексеми набувають додаткових
конотацій. Зазначено, що в іспанській мові для номінації людини певного віку
частіше використовуються слова з негативними конотаціями, в українській – з
позитивними.
Додатки наочно
ілюструють матеріал, наведений в основному тексті праці. Таблиці демонструють
спільні та диференційні особливості використання зоо-, біо- та
соціально-побутових метафор для номінації особи за віковою ознакою в іспанській
та українській мовах. У схемах показано структуру аналізованих
лексико-семантичних груп у досліджуваних мовах.
Аналітична частина дослідження,
що містить розділи, які стосуються порівняльної характеристики словотвору й
семантики лексико-семантичних груп «людина за віковою ознакою», являє собою
систему нарисів, у кожному з яких подається порівняльна характеристика мовних
даних, що, у свою чергу, пояснює причини відмінностей іспанських та українських
словоформ. Для більшої наочності автор відсилає читача до схем і таблиць, які
узагальнюють результати зіставного аналізу лексики на позначення людини за
віковою ознакою і подані в додатках.
Не можна не оцінити вагомість
підходу автора до описуваного матеріалу. Дослідник залучає до аналізу не тільки
літературні назви людини за віковою ознакою, але й соціальні та стилістичні
шари національних мов, і робить це в дуже складному вимірі порівняльного
аналізу.
Особливо складним завданням, що
поставив перед собою І.Ю. Проценко (з яким він, до речі, цілком впорався), є
аналіз іспанської лексики з урахуванням її територіальних варіантів, у яких
одна й та сама, етимологічно єдина в усіх варіантах, лексема може мати різні,
іноді такі, що не мають нічого спільного, елементи значення.
Слід зазначити, що запропонована
в роботі модель структурної та семантичної класифікації лексем, що називають
людину за віковою ознакою, є певним внеском у зіставне вивчення лексики
різноструктурних мов. Модель опису вказаних лексем може бути використана для
розширення методологічної бази лексико-семантичних і культурологічних
досліджень як загалом, так і для кожної з досліджуваних мов (у романістиці й
україністиці), для розвитку суміжних наук, таких, як етнолінгвістика,
лінгвокультурологія тощо. Практичне значення одержаних результатів у монографії
І.Ю. Проценка визначається можливістю їхнього використання у викладанні
порівняльної лексикології іспанської та української мов, загального
мовознавства, когнітивної лінгвістики в курсі теорії та практики перекладу, у
перекладацькій практиці.
Проведене дослідження може бути
продовжене на матеріалі інших різноструктурних мов із залученням лексем, які
належать до різних частин мови, що дозволить зрозуміти й зіставити процес формування
національного образу людини, який, у свою чергу, визначає загальний характер й
особливості національної мови.
Михайло Сенів (Донецьк, Україна)
Available 29 September 2013.
|