Dialect Basis of Lev Venhlinskyi Works Language

 © The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 31, 2016, pp.  
46-50

Dialect Basis of Lev Venhlinskyi Works Language

Sovtys Nataliia

Article first published online: August 1, 2016 


Additional information

 Author Information: 

Nataliia Sovtys is Doctor of Philology Sciences, Associate Professor of Department of Ukrainian Language named after prof. K.F. Shulzhuk of Rivne State University of Humanities. Correspondence: NataliaSowtys@gmail.com

Citation: 
Sovtys, N. Dialect Basis of Lev Venhlinskyi Works Language [Text] // Linhvistychni Studiyi / Linguistic Studies : collection of scientific papers / Donetsk  National  University; Ed. by Anatoliy Zahnitko. – Vinnytsia : DonNU, 2016. – Vol. 31. – Pp. 46-50. – ISBN 966-7277-88-7

Publication History:
Volume first published online: August 1, 2016

Article received: April 11, 2016, accepted: July 1, 2016 and first published online: August 1, 2016

Annotation.

The circle of important issues of modern linguistics includeartistic heritage of Ukrainian-Polish borderland writers. The works of Lev Venhlinskyi (around 1827-1905), who wrote his works in Ukrainian and Polish are reflection of complex intertwining of cultural traditions. Ukrainian-language works are written in Naddnistrianskyi dialect that serves as a peculiar confirmation of sustainability of dialect in relation to the artistic language.

Keywords: dialect, vernacularism, poetic language, Naddnistrianskyi dialect, Lev Venhlinskyi.



Abstract.

DIALECT BASIS OF LEV VENHLINSKYI WORKS LANGUAGE

Nataliia Sovtys

Department of Ukrainian Language named after prof. K.F. Shulzhuk, Rivne State University of Humanities, Rivne, Ukraine

Abstract

Background: The circle of important issues of modern linguistics includes artistic heritage of Ukrainian-Polish borderland writers. The works of Lev Venhlinskyi (around 1827-1905), who wrote his works in Ukrainian and Polish are reflection of complex intertwining of cultural traditions. Ukrainian-language works are written in Naddnistrianskyi dialect that serves as a peculiar confirmation of sustainability of dialect in relation to the artistic language.

Purpose: The purpose of our study is to investigate the impact of Naddnistrianskyi dialect on poetic language of Lev Venhlinskyi works.

Results: The main factor for the using of vernacularisms by Lev Venhlinskyi is that Ukrainian literary language was not yet fully normalized. The poet at the time of writing poems didn’t have normalizing grammar textbooks, lexicons of contemporary Ukrainian language that is why the main model for him was the language of his contemporaries which was Naddnistrianskyi dialect. The entire spectrum of dialect phonetic and grammatical features and corresponding layer of Naddnistrianskyi dialect vocabulary is consistently reflected in the poetry.

Discussion: Therefore Lev Venhlinskyi believed that the dialect variant of Ukrainian language may serve as a self-sufficient language system as to poetic language. The importance and relevance of Lev Venhlinskyi works for understanding a particular stage of development of the Ukrainian language is that the poems are printed with a significant preservation of regional lingual features and Latin graphics of the works reflected a number of specific dialect features even clearer than Cyrillic.

Keywords: dialect, vernacularism, poetic language, Naddnistrianskyi dialect, Lev Venhlinskyi.

 

Vitae

Nataliia Sovtys is Doctor of Philology Sciences, Associate Professor of Department of Ukrainian Language named after prof. K.F. Shulzhuk of Rivne State University of Humanities. Her areas of research interests include contrastive linguistics, linguistic cultural studies.

Correspondence: NataliaSowtys@gmail.com


Article.

Наталія Совтис

УДК 82.162.1/7.08

ДІАЛЕКТНА ОСНОВА МОВИ ТВОРІВ ЛЕВА ВЕНГЛІНСЬКОГО

 

Актуальним напрямом сучасної лінгвістики залишається проблема взаємодії діалектних і літературних елементів на матеріалі текстів художніх творів. Особливо цінним є аналіз особливого типу використання говору – у ролі літературної мови. Матеріалом дослідження слугували твори поета українсько-польського пограниччя – Лева Венглінського (бл. 1827–1905), який послідовно використовував наддністрянський діалект і у мові автора, і у мові персонажів. Латинська графіка творів низку специфічних діалектних ознак відобразила навіть виразніше, ніж кирилична.

Ключові слова: діалект, діалектизм, поетична мова, наддністрянські говірки, Лев Венглінський.

 

До кола важливих проблем сучасної лінгвістики належить і художня спадщина письменників українсько-польського пограниччя. Віддзеркаленням складного переплетення культурних традицій є творчість Лева Венглінського (бл. 1827–1905), який народився в м. Журавно (Україна) й тривалий час проживав у Польщі. Свої твори автор писав польською та українською мовами, підписував псевдонімами Лірник Наддністрянський, Годземба, Кость Правдолюбець з Єзуполя, L.K.G.W. В Україні ім’я та творчість Л. Венглінського стали відомими завдяки ініціативі Р. Радишевського, який віднайшов його книги й рукописи в бібліотеці Ягеллонського університету та підготував до друку два томи творів. Принагідно дослідженню творчого доробку Л. Венглінського присвячували свої праці Р. Кирчів, М. Лесюк, М. Москаленко, С. Стемпень, М. Шалата.

Простота, щирість, природність, імпровізаційність поезії Л. Венглінського не може залишити байдужим сучасного читача. Автор сам свої твори назвав піснями, отже, визначив жанр і традицію лірики: поет у піснях наслідував традиції українського фольклору, адже за тематикою, характером римування, традиційними повторами, образною системою пісні Л. Венглінського наближаються до українських народних пісень. Українськомовні поезії написані латиницею, оскільки митець належав до прихильників використання латинської абетки для потреб української мови. Для своїх поетичних творів автор вибирає діалектний варіант української мови. На нашу думку, цей вибір обґрунтовує Є. Бартмінський, який стверджує, що діалектизація (…) є формою маніфестації солідарності з сільським середовищем, з визначеним регіоном і є виразом схвалення народної культури через традиційні зовнішні ознаки (217).

Нашою метою є простежити особливості використання наддністрянського діалекту у творах Л. Венглінського.

Хоча поет подорожував Україною (Поділля та Волинь), однак найдовше він прожив на Наддністрянщині, що не могло не накласти певний мовний відбиток на формування його мовної особистості. Описуючи традиції та життя простого люду, намагався використовувати зрозумілу живу мову народу, саме тому в його творах знаходимо специфічні риси, переважно властиві для наддністрянського діалекту.

Серед діалектних фонетичних ознак засвідчено такі: колишню фонему *ě у творах Л. Венглінського передано відповідно буквами і, и, e. У переважній більшості прикладів переважає написання букви і < *ě незалежно від наголосу: «Tepłeńki dnyny, a noczki jasny, Po łukach, lisach łyszczyt sia ćwit» (Łuczy 1); «Powernuły deś z za moria Ku maternym swym hnizdam» (Łuczy 3). У закінченнях займенників та займенникових прикметників фіксуємо -і, -е: «I wy dribny moi ptyczki» (Łuczy 11), графему е виявлено значно рідше на місці *ě: «Prawdasteżki i dorohy Wsie, do jednoi, kryweńki» (Łuczy 14). Рідко також засвідчуємо графему и: «Wże ne cwyte raj nam wsiudy, Tiaższe wiru ludiam dajem» (Oman 6).

У реалізації давніх *о,*е в новозакритих складах засвідчуємо переважання написання і: «O Boże Wsemudryj! Szczo z milioniw lit Derżysz w swojej ruci bezmirnyj weśświt» (Oman 1); «Lit swobidnych – bez żurb łycha» (Oman 3); «Bo Bih z wikiw myłostywym, I dla mene buw neraz» (Oman 6).

Перехід е в о після шиплячих та м’яких засвідчено непослідовно. У поезії під назвою «Czełowik» відсутній перехід, однак у самому тексті використовуються форми з -о та -е: «Surowu zemlu dołoń Twa nam zdała, Czołowik odiw ju», «Widtak czełowicze!» (Łuczy 37–38). Перехід е в о після шиплячих для говірок південно-західного наріччя не так властивий, як для північних та південно-східних (Atlas 2: 148 ).

Зміна *ę, *’а в е відбувається переважно в наголошеній позиції: «Wydysz świeto sia zaczeło, Toż sumity nyni hrich» (Łuczy 4). «Taj zahraje sy weseło, Bo żytie sia znow poczeło» (Łuczy 9).

У творах поет частково намагався дотримуватися правил усування збігу кількох голосних чи приголосних на межі слів: «ta widaw ty sia zo mnoju» (Rusałka 39), «to najkraszcza zo wsich sztuk» (Rusałka 39), «ta j szczoś iz stodoły» (Rusałka 24). Однак це було непослідовно, можливо, частково зумовлене ритмікою вірша. Цілковиту перевагу прийменника в (w) пояснюємо впливом польської мови: «Nema baczu w świti lipsze Jak w swojej otczyni» (Łuczy 3).

В аналізованих поезіях спостерігаємо різну рефлексацію р (r’) – як р’(r’), р (r) чи рй (rj),  що пояснюємо впливом розмовного мовлення (Atlas 2: 227): «Szumyt buria po hałuziach Hej woda w potoci, Ne-ma my myliższoj doli Jak pry twoim boci» (Rusałka 39); «A diwczata krasnołycy, Hej burak czerweny» (Oman 71). Переважає витворення вставного й внаслідок ствердіння р: «Koho Bih w łaści sotworyw tak krasno Szczo z ptaszkow ranny świt zrozumije, Razom z niow baczyt zorju szcze jasnu, ciłyj wik tomu dobre sia dije» (Łuczy 39). Загалом матеріали сучасної лінгвогеографії (Atlas 2: 228) не підтверджують вживання гіперичного м’якого r’: «Koby taja zoria, Swityla bym szczo weczora Dla moho Hrehoria» (Rusałka 77) та збереження давнього м’якого r’: «A dla zdorowja, na strawu i szaty Daw zila, byłyny, zwiria i chudobu» (Łuczy 45).

Рефлекси *dj, *zdj послідовно в текстах поезій Л. Венглінського передані буквосполуками dż, żdż: «Iz chmar czornych dożdż sia lije (Rusałka 3); «Ta j szczo weczera, szczo rania Rosu dożdżyk im daje» (Łuczy 41), що є  безсумнівним підтвердженням південно-західних витоків цієї фонетичної риси в українській літературній мові. Форми з żdż, можливо, можна пояснити посиленням функціонального навантаження африкати dż: wydżu, błudżu, chodżu, zajiżdzajut, jiżdżuczy, характерного явища для південно-східних говірок (Bevzenko 38). Спорадично трапляються й інші рефлекси, що може свідчити про невпорядкованість тогочасної орфографії та мовних і діалектних взаємопроникнень: «Sumuju neboha, Bo ż doszczom zawyrucha, Ta j łycha doroha» (Rusałka 68). Фіксуємо паралельні форми – dżereła / żereła.

Можливо, вимові м’яких приголосних ś, ź, ć  властивий більший ступінь м’якості, що характерно для місцевого мовлення (Аtlas 2: 207), адже автор послідовно на письмі це підкреслює:  «O wy ludyż – łychi ludy! Ne ma szczaśtia z wamy, Wy-to serce my rozderły Hej jastrib szponamy» (Oman 51); «Dwa hołuby sia lubyły, W odnom żyły hnizdi, W zhodi tak z soboju buły Hej nebes dwi źwizdy» (Oman 45). «Alpiw werchy hej ćwit maja Płoniat żarom, hej wohoń» (Łuczy 81).

Виділяємо в аналізованих поезіях неоднаковий розвиток сполук губний приголосний + j: а) відсутність епентези: «Lubju! Pysze sońce, Lubju! Szumyt struha, Witr szełewyt w łyśt’» (Oman 30); б) втрата j з наступним пом’якшенням губного приголосного:  «Jakżeż o Twom carstwi dumaty ja lubiu! Dumaju o Tobii w hadkach sia hubiu» (Oman 1); в) поява на місці j епентетичного л’ (l): «Bilsze wam ne treba Taj bilsze ne mowlu» (Rusałka 48); «Jam ach! Takoż postradaw Zdorowle i syły, I z hłubyny’m ne distaw Żytia zdroi myły» (Rusałka 114).

Можливо, внаслідок впливу розмовного мовлення засвідчуємо відсутнє подовження приголосних в іменниках середнього роду (Atlas 2: 205): «Taj zaćwiło zile krasne, Najraniższyj wesny ćwit» (Łuczy, c. 3); «Ptyczki tiszut sia po borach, Wse stworinie tiszyt Bih» (Łuczy 4).

На місці давніх сполук ки, ги в ненаголошеній позиції розвинулися сполуки к’і, г’і (ki, hi): «Pobihłyż my hadki w kraj myłyjna łowy!» (Oman 68), але «Prawda – steżki i dorohy Wsie, do jednoi, kryweńki. Ależ to jedno na nohi Koby buły łysz myłeńki» (Łuczy, c. 14). Зазначене явище характерне для наддністрянського говору (Atlas 2: 130–131).

У поетичних творах переважають звукові сполуки цвит, ц’віт (cwyt, ćwit): «Alpiw werchy hej ćwit maja Płoniat żarom, hej wohoń» (Łuczy 81). Однак фіксуємо форми на кв (kw): «Kwitka, płaz, robaczok, Rybka, żwir i ptycia, Tak i czełowikKażut: Tebe Boże! Tebe lubko, lubyj! Myłuju weś wik» (Oman 31), що характерно для української мови загалом та наддністрянських говірок зокрема (Atlas 2: 231).

Спрощення у групах приголосних проявляється непослідовно: -слн- (-słn-): sońce, słońce; -рдц- (-rdc-): serdce, serce; -стн- (-stn-): wistnyci, propastna, zawistny, czestny, czesny, szczasny.

Як вплив розмовного мовлення в поезіях Л. Венглінського фіксуємо наявність протетичного приголосного в (w) перед о, у та і (<*о) (Atlas 2: 236): «Dobry duli, dobry sływy, Najlipszy worichy, Ne-ma żytia samitnomu, Taj ne-ma potichy» (Rusałka 71) та приставного й (j) у слові jenszy: «Dołeż moja sumnaja! Szczo w czużyj świt idu ja, Oj wid-was-to w jenszyj świt Wże idu na kilka lit» (Oman 61).

Чисельні лінгвальні ознаки місцевого мовлення виявлено й на морфологічному рівні. Дослідники українських діалектів неодноразово підкреслювали, що саме південно-західні говірки найпослідовніше зберігають архаїчне відмінювання.

Спостерігаємо збереження рефлексів давніх закінчень давального й місцевого відмінків множини іменників -om, -im, які властиві для наддністрянського говору (Atlas 2: 313): «Ach daj spokij! – do chłopczyny Jakijś hołos sia ozwaw, Wże to Bih z jakojś pryczyny I robaczkom żywot daw» (Łuczy 40), також аналогійні флексії:  «Bdżiłkom mіd Na obid, Wiwcim daw trawku Bih myłostywyj, A nasz rid Z dawnych lit Distaw do żytia wsi zerna nywy» (Łuczy 6).

У творах Л. Венглінського засвідчуємо збереження давньої флексії колишніх ĭ-основ та основ на приголосний (в родовому відмінку множини закінчення -ий (-yj) (Atlas 2: 308): «Jak tu marno tak zawiaty Czerez błudnych ludyj hrich» (Oman 7).

Нотуємо в поезіях давнє закінчення в іменниках ІІІ відміни -и (-y) в родовому, давальному, місцевому відмінках однини та в знахідному множини, що відображає місцеві риси (Atlas 2: 285–286): «Lit słobidnychbez żurb łycha, Bez świdomosty wad świta» (Oman 5); «I tak w żwizdach też czytaju: Ne ma żytia bez myłosty!» (Oman 29).

Чи не найхарактернішою рисою іменної словозміни варто відзначити флексію -ов (-ow) в орудному відмінку однини іменників І відміни, прикметників та деяких займенників, що відображає місцеві західноукраїнські риси (Atlas 2: 276): «A w tomktoś tym samym borom, Dorożeńkow sune krok, W okruh bacznym smotryt wzorom: Szczo za zwuk bje wid opok?» (Oman 13); з м’якою основою -ew: «Lipsze ptycew buty, Mensze znatymensze czuty!» (Łuczy 54). Однак трапляються відхилення: «Kobyż meni ptyciow buty!» (Oman 42). Аналогійні явища виявлено у відповідних прикметникових та займенникових формах: «O! Win czestnyj czełowik Budesz z nym ty szczasnyj wik, Łysz mu wirnow, szczyrow bud’, Niaj hołubyt ho twa hrud’» (Rusałka 62); «Oj świt świdkom jak z sobow my Wirne sia lubyły» (Rusałka 39).

У творах поета засвідчуємо також аналогійні впливи. У родовому відмінку множини спостерігаємо закінчення -ів (-iw), властиве для наддністрянських говірок (Atlas 2: 301–302): «De chat, pałatiw jak zerno w makiwci» (Oman 22).

У давальному відмінку чоловічого роду однини з основами на твердий приголосний спостерігаємо закінчення -ови (-owy) (Atlas 2: 283): «Hołd widdawały dowhyj, dowhyj czas Rodowy: tytaniw, świta bohatyriw» (Oman 22), з основами на м’який приголосний -еви (-ewy): «Wsi śpiwajete ochocze Bohu Hospodewy chwału» uczy 13); «Koby łebedewy kryła» (Rusałka 17).

У поетичних творах фіксуємо наявність закінчення -ом (-om) в орудному відмінку однини іменників чоловічого роду під впливом розмовного мовлення (Atlas 2: 291): «Sumuju neboha, Bo ż to doszczom zawyrucha, Ta j łycha doroha» (Rusałka 88).

Прикметники чоловічого роду називного відмінка однини переважно зафіксовані в повній нестягненій формі, хоч іноді трапляються й стягнені. Щоправда, такі утворення можна потрактовувати не лише виявом місцевої розмовної стихії (Atlas 2: 304), але й польським впливом: «Tam w jari, sztuk de, szum czuty, Łotok de młyńskij bje, Tam serciom buw ja prykuty, Tam tiahne mia iszcze» (Oman 25). Прикметники жіночого й середнього родів в однині, можливо, із стилістичною метою, вживаються також у повних формах на -ая  (-aja), -oє  (-oje): «Nicz mynuła – sońce wstało, A z nym dnyna zołotaja» uczy 12).

У творах Л. Венглінського фіксуємо збереження (іноді у фонетично видозміненому вигляді) давніх форм давального й знахідного відмінка однини особових займенників ми (my), ти (ty), си (sy) (Atlas 2: 318): «Widtak Boże! Pid Karpaty My wernuty daj, Do myłeńkoj, do jej chaty, Tam, ach tam – mij raj!» (Oman 50). «Lipszeż z ludmy żytie westy Szczaśtie, raj dla tia znajdem» (Oman 4); «A ty, moja dumko! Szcze peredomnoju – Nim zdużu z toj tisnoty w świt heń otwertyj, Łety i hulaj sy po świti; Dla tiaj czej dorohy nihde ne zaperty» (Oman 68). Вживання в поезіях займенника wsio відносимо до особливостей наддністрянського говору: «I ptaszynka w boru tiny Mylsze maje ot żytie, Niż u ludyj: w klitki pliny, Chottam zreszta wsio znajde» (Oman 4). 

Засвідчуємо паралельне вживання закінчень 1-ї особи множини теперішнього часу -мо (-mo) і -м (-m) (Atlas 2: 352): «Pidemo do dwora» (Rusałka 21); «Na kerwawy pidem tany» (Rusałka 83). У поезіях переважає твердий т (t) у закінченнях дієслівних форм 3-ої особи однини й множини теперішнього часу: «Wołny hudiat, buria rewe, Nad hłubiow dryżyt korab, Z wychrom szos sia swariat mewy, A win łód’ żene do rapp» (Oman 14). Спорадично трапляються форми з м’яким т’ (t’): «Meże ludmy, czy na boci, Szczo Bih daśtNasza właśt’» (Łuczy 26). 

У поезіях фіксуємо наявність складних форм минулого часу в 1-2-ій особі однини: «Ach krasny son dneś małam ja: Szczo serce twe daw Hospodmia» (Oman 22); «Jam wydiła w twem oku wsio, Szczo łysz jaśnije krasotow» (Oman 23). У поезіях Л. Венглінського збережено реліктові форми дієслова – давньоукраїнського складеного минулого часу (перфекта). Від особових форм дієслова бути в теперішньому  часі збереглися елементи  -м, -с  (1, 2 ос. одн). Такі ж форми були властивими для староукраїнської мови, особливо актової, на думку М. Лесюка, вони є звичайними в художніх творах західноукраїнських письменників: І. Франка, В. Стефаника, Марка Черемшини та ін. (72). Використанню їх, на нашу думку, сприяв також вплив польської мови.

У творах Л. Венглінського засвідчуємо паралельне творення форм однини та множини майбутнього часу. Наявність різного типу складених форм майбутнього часу недоконаного виду зумовлене впливом польської мови та місцевого мовлення (Atlas 2: 354): «Oj tak! sywy oczka twoi, Oj oczeńka myły, Jak dwi zwizdy w temnoj noczy Budut my śwityły» (Rusałka 37); «Budu  tia lubyty» (Rusałka 41). Наявність зафіксованих форм умовного способу теж пояснюємо польським впливом та впливом розмовного мовлення (Atlas 2: 354): «Oj piszowbym heń za świty! By łysz matysupokoj!» (Oman 40); «Koby meni ptyciow buty! Z sołowija hrud’my, Łysz dla tebe bym szczoweczer Śpiwaw meże ludmy. Ciły noczki hraw-bym dumki, Ta bez perestanku;  Ani oczka ne zażmuryw Do samoho ranku» (Oman 40).  

Із особливостей вживання службових частин мови переважна більшість властива українській мові загалом та наддністрянському діалекту зокрема, наприклад, вживання прийменника кy (ku) в конструкціях з давальним відмінком: «Łastiwońki – niby zoria Zwistujuczywesnu nam, Powernuły deś z za moria Ku maternym swym gnizdam» (Łuczy 3); «Bo kożdyj i uchom i serciom słuchaje, Ku niomu nawerne słezawy swy oczy, I hadki utopyt deś Hospod’ łysz znaje» (Łuczy 49). Поширення сполучників коби (koby), кобись (kobyś) (Atlas 2: 366):  «Pustki wydżu tut w dołyni, Koby w Azyi de!» (Oman 49).

Основною специфічною рисою в системі словотвору мови творів Л. Венглінського є утворення значної кількості іменникових назв зі значенням зменшеності переважно з позитивною оцінкою пестливості, ласкавості, ніжності: wynko, ptyczka, perepełyczka, ptaszynka, hołubynka, zwizdoczki, kałynoczka, diwczyneńka, ridneńka. Зменшувальну форму приймають, окрім іменників, найчастіше прикметники, а також прислівники й навіть займенники: sumneńkij, woroneńkij, temneńkij, myłeńko, borzeńko, wesełeńko, tiażeńko, samiseńkyj, samiśka, samisieńka. Рідко ці суфікси вживаються з нейтральним значенням без вираження експресії, переважно для висловлення різних емоційних станів: любові, ніжності, турботи, захоплення або ж гніву, зневаги, іронії, жалю: «Soneczko hrije, wesna weseła W ruń zełeneńku ubrała łan» (Luczy 1); «Ta j spiwałaznaty dała Sercia swoho muku, I szczo wesny bratu słała żalibneńke: kuku(Rusałka 112); «Biłu w klowi derżaw ruku, Z rukow persteń zołoteńkij» (Rusałka 122). Здрібнілі форми були характерні для української літератури другої половини ХІХ – початку ХХ ст.

Подані Л. Венглінським пояснення незрозумілих діалектизмів відповідають вимогам наукового коментування, яке включає не тільки наведення літературного відповідника або подання тлумачного слова, а й пояснення походження слова. Поет у коментарях до збірок пояснював використання певних діалектних явищ з метою римування або евфонії: «Chyłyt sia wże powne k’łosia Do stodoły aż sia prosie» (Rusałka 132).  «Закінчення -е, яке вживають на Буковині та в Коломиї використав для рими» (Rusałka 178).  «Pajuki po pliśni łazie» (Łuczy, 76). «Русини з Над-Прута закінчують  pers. plur. на е, а, місто на ut, at; ці закінчення добрі сут для евфонії, як на приклад, тут:  stojat, kryjut, skrechotiat, puhajut etc., часто ut, at приходить в бесіді» (Łuczy 92). 

Дія творів відбувається в конкретних місцевостях: «Skoro lis w łyśtUstroit Bih, A Czornohora zczornije, Sopiwka hnet Hraje i rih, Ożyły naszy nadiji!» (Rusałka 8). «Jid’mo chłopci na Czołhany!» (Rusałka 78). «W Żurawni» (Rusałka 79). Тому аналізовані поезії мають цінність ще й для вивчення галицького ономастикону.

Фіксуємо значну кількість власне діалектних лексичних утворень, інколи запозичених з інших мов, які пояснює сам автор: choja ‘сосна’, chrypy ‘лапи’, czała ‘вигук для худоби  для повороту у правий бік (вживається на Буковині та Коломиї)’, cziczka ‘квітка’, krysanyna ‘капелюх’, harasiwka ‘червона стрічка’, hryża ‘клопоти’, hudba ‘музика’, hajatasz ‘мисливець’, hertop ‘вертеп’, drymba ‘музичний інструмент’, łabuz ‘кукурудзяна каша’ та ін. (Rusałka 132–134). 

Використання наддністрянського діалекту в поетичних текстах Л. Венглінського цікаве як підтвердження самодостатності говору щодо художньої мови. У передмовах до збірок “Звуки од наших сел і нив” та “Гіркий сміх” Л. Венглінського натрапляємо на окремі цікаві спостереження щодо мови власних творів, яку автор називає наріччям “уживаним у тісних просторових та суспільних межах” (Venhlinskyi 777). Поет висловлює віру у творчі можливості української мови: “Тим, хто гадає, що малоруська мова як lingua rustica (селянська мова) не здатна далі оформитися в наукову й літературну мову з власних засобів і власними силами без допомоги великоруської, відповімо, що вони дуже помиляються, бо саме із lingua rustica околиць Риму утворилася найпрекрасніша сучасна мова на світі, тобто італійська, “мова ангелів”, як її Сафір назвав. Лише треба хотіти працювати над нею, а не спокушатися черпати з миски готову страву, яка не конче може бути корисною (Venhlinskyi 777).

Отже, поет на час написання віршів не мав нормувальних граматик, лексиконів тогочасної української мови, тому головним взірцем для нього була мова його сучасників, тобто наддністрянські говірки.  У поезіях послідовно відбито весь спектр фонетичних та граматичних діалектних рис та відповідний пласт  наддністрянської діалектної лексики.

Важливість та актуальність творів Л. Венглінського для усвідомлення конкретного етапу розвитку української мови полягає у тому, що вірші надруковано зі значним збереженням регіональних лінгвальних особливостей, а латинська графіка творів низку специфічних діалектних ознак відобразила навіть виразніше, ніж кирилична. 

References. 

Atlas ukrainskoi movy in 3 Volumes. Kyiv: Nauk. dumka, 1988. Print.

Bevzenko, Stepan. Ukrainska dialektolohiia [Pidruchnyk] (Ukrainian dialectology [Textbook]). Kyiv: Vyshcha shkola, 1980. Print.

Venhlinskyi, Lev. Vybrani poezii ukrainskoiu movoiu (Selected poems in Ukrainian language). Kyiv: Universytet “Ukraina”, 2011. Print.

Lesiuk, Mykola. Movnyi svit suchasnoho halytskoho sela (The language world of contemporary Galician village). Ivano-Frankivsk: Nova zoria, 2008. Print.

Bartmiński, Jerzy. O derywacji stylistycznej. Gwara ludowa w funkcji języka artystycznego. Lublin: Uniwersytet Marii Curie-Skłodowskiej, Wydział Humanistyczny, 1977. Print.

Węgliński, Lew. Łuczy: poezyi małoruskii Lwa Eug. Węglińskoho. Lwihorod, Peremyszl: Nakładem autora, 1858. Print.

Węgliński, Lew. Oman: poezyi małoruskii Lwa Eug. Węglińskoho. Lwihorod, Peremyszl: Nakładem autora, 1858. Print.

Węgliński, Lew. Rusałka: poezyi małoruskii. Lwihorod, Peremyszl: Nakładem autora, 1858. Print.

Надійшла до редакції 11 квітня 2016 року.