Pronunciation of Groups of Sounds of Ukrainian Respondents of Transnistria: Standart and Deviation

 © The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 34, 2017, pp.  166-170

Pronunciation of Groups of Sounds of Ukrainian Respondents of Transnistria: Standart and Deviation

Druzhynets Maria

Article first published online: December 20, 2017 


Additional information

 Author Information: 

Druzhynets Maria, сandidate of рhilology (PhD), professor, аssoc. prof., postdoctoral student of Department of Ukrainian language at Odessa National University named after I.I. Mechnikov. Correspondence: mriiad68@gmail.com

Citation: 
Druzhynets, M. Pronunciation of Groups of Sounds of Ukrainian Respondents of Transnistria: Standart and Deviation [Text] // Linhvistychni Studiyi / Linguistic Studies : collection of scientific papers / Donetsk National University; Ed. by Anatoliy Zahnitko. Vinnytsia : Vasyl' Stus DonNU, 2017. Vol. 34. Pp. 166-170. ISBN 966-7277-88-7

Publication History:

Volume first published online: December 20, 2017
Article received: October 10, 2017, accepted: November 30, 2017 and first published online: December 20, 2017

Annotation.

У статті зроблена спроба виявлення, аналізу та опису девіацій, що виникають у результаті порушення норм орфоепії, зокрема спрощення в групах приголосних, вимови свистячих перед шиплячими та навпаки, а також передньоязикових [д], [т] перед свистячими та шиплячими. На основі соцопитування (запис на аудіоносії) виокремлено стійкі та слабкі норми вимови, указано важливі вимовні проблеми та їхня органічність, що засвідчена історією. Соцопитування проведено в Придністровському державному університеті імені Т. Г. Шевченка (м. Тирасполь).

Keywords: social inquiry, persistent and weak norms of pronunciation, deviation, whistling, sizzling, linguistic [d], [t], simplification in groups of consonants, Transnistria.



Abstract.

PRONUNCIATION OF GROUPS OF SOUNDS OF UKRAINIAN RESPONDENTS OF POLYLINGUISTIC SPACE: STANDART AND DEVIATION  

Maria Druzhynets

Department of Ukrainian language, Odessa National University named after I. I. Mechnikov, Odessa, Ukraine

Abstract

Background: The problem of the linguistic norm is one of the most urgent and most complex in modern linguistics. A weak or unstable linguistic norm is undoubtedly due to regular deviations from codified rules and is most often traced in oral speech. The fixation of cases of violation of the codified norm allows one to see the appropriate codification of one or another language unit and the influence of various factors on the justified rationing.

Purpose: The purpose of our research is to analyze the typical mistakes of the pronunciation of the sound compositions in the students' speech of the Transdniestrian State University named after T. Shevchenko, substantiating the percentage of Ukrainian citizens who possessed the codified norms, and to show the historical roots of the rules on the basis of first-prints of written monuments.

Results: The modern youth of Transnistria mainly reflects the simplification in the consortium groups, adheres to the two laws of orthoepia, which are the pronunciation of whistling before the sizzling and vice versa.  In particular, 74% of the Transnistrian students have the norms of pronouncing whistling before sizzling, 66% - sizzling before whistling. But the greatest difficulty arises when pronouncing [д] before whistling and sizzling. This norm is used only in speeech of the students of philology specialty in Ukrainian language and literature. But that is not all, pronunciation [д] as [дз], [д] as [дж]  is in general the least learned orthoeceptic phenomenon, therefore, we treat it as unstable and often violated.

We can draw parallels between the modern Ukrainian pronunciation and the monuments, which recorded the changes that took place in the speech and which are orphoepic norm now. The same verbal peculiarities of sound compositions that were not recorded in monuments or were recorded occasionally, belong to the unstable and often violated although they have now become orthoepic ones.

Discussion: Unfortunately, the norms of pronunciation are ignored today, as evidenced by numerous speech deviations of the respondents. The codified norms of pronunciation, which were formed in close connection with the spelling, can be traced back to the manuscripts, the first prints of the old and the ancient Ukrainian literary language.

Key words: social inquiry, persistent and weak norms of pronunciation, deviation, whistling, sizzling, linguistic [d], [t], simplification in groups of consonants, Transnistria. 

Vitae: Maria Druzhynets is a сandidate of рhilology (PhD), professor, аssoc. prof., postdoctoral student of Department of Ukrainian language at Odessa National University named after I.I. Mechnikov. Her areas of research interests include the history of the Ukrainian literary language, historical orthoepy, social phonetics, onomastics, dialectology, psycho-semantics.

Correspondence:  mriiad68@gmail.com.


Article.

Марія Дружинець

УДК 81'286'342.42'355(478)                                                                                                                    

ВИМОВА ЗВУКОСПОЛУК  РЕСПОНДЕНТАМИ-УКРАЇНЦЯМИ ПОЛІЛІНГВАЛЬНОГО ПРОСТОРУ: НОРМА ТА ДЕВIАЦIЇ

 

У статті зроблена спроба виявлення, аналізу та опису девіацій, що виникають у результаті порушення норм орфоепії, зокрема спрощення в групах приголосних, вимови свистячих перед шиплячими та навпаки, а також передньоязикових [д], [т] перед свистячими та шиплячими. На основі соцопитування (запис на аудіоносії) виокремлено стійкі та слабкі норми вимови, указано важливі вимовні проблеми та їхня органічність, що засвідчена історією. Соцопитування проведено в Придністровському державному університеті імені Т. Г. Шевченка (м. Тирасполь).

Ключові слова: соцопитування, стійкі та слабкі норми вимови, девіації, свистячі, шиплячі, передньоязикові [д], [т], спрощення в групах приголосних, Придністров’я.

 

Проблема мовної норми – одна з найактуальніших і найскладніших у сучасній лінгвістиці. Це iсторично сформований, вироблений лiтературною традицiєю i суспiльно усвiдомлений стандарт, який регулює мовленнєву дiяльнiсть у її типових функцiонально-комунiкативних рiзновидах (Matwijas 65). Безперечно, норма має важливе суспільне значення: вона захищає національну мову від того, що привнесло в неї все випадкове, відсіває приватне, залишаючи загальне та головне (Plyusch 113). Для досягнення комунікативної мети – порозуміння – С. Я. Єрмоленко виділяє прагматичну мовну норму, з поняттям якої  корелюють поняття слабкої та сильної мовної норми (Literaturna norma i movna praktyka265-266). Слабка чи нестійка мовна норма, безперечно, пов’язана з регулярними відхиленнями від кодифікованих правил і найбільше простежується в усному мовленні.

Мовні норми порушують мовні помилки. Помилка або девіація за М. Горбаневським – це відхилення від загальноприйнятих, рекомендованих нормами літературної мови, правил використання слів, словосполучень та речень. Правила ці формуються історично під впливом двох умов – системних закономірностей мовного устрою та деякого набору умовностей, що стосуються утворення і вимови окремих форм, слів та цілих виразів (Gorbanevskij, Karaulov, Shaklein 112).

Одним із результатів функційно-комунікативної зорієнтованості сучасної лінгвістики є підвищення інтересу дослідників до особливостей процесу спілкування, породження й сприйняття мовлення, зокрема до різноманітних помилок, відхилень від норм, тобто так званого “негативного мовного матеріалу” [Batsevych 5]. Проблему мовних девіацій, помилок та їх прагматичну сутність сьогодні розробляють такі відомі науковці, як Ю. Апресян, Ф. Бацевич, Т. Булигіна, І. Кобозева, Т. Космеда, О. Кубрякова, О. Кукушкіна, Н. Лауфер. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної думки створено концепції, за якими помилки досліджуються задля удосконалення мовлення, підвищення рівня грамотності мовців (Н. Бабич, М. Волощак, Н. Непийвода) (Babych; Voloshchak; Nepyivoda).

Сьогодні існує багато праць, спрямованих на підвищення культури спілкування й культури української мови, наприклад праці О. Пономарева, О. Сербенської, Н. Бабич, С. Єрмоленко, С. Караванського, М. Пентилюк, Г. Волкотруб, О. Горбул, О. Кубрак, Т. Чмут, С. Шевчук та ін. Українську школу орфоепії представляють  Н. Тоцька, М. Жовтобрюх, М. Наконечний, М. Фащенко.

Фіксація випадків порушення кодифікованої норми дає змогу бачити доцільну кодифікацію тих чи інших мовних одиниць та вплив різних чинників на обґрунтоване нормування. Так, порушення норм орфоепії можуть зумовлюватися впливом правопису на вимову, своєрідним тиском діалектних фонетичних систем, взаємонакладанням орфоепічних норм за умов білінгвізму тощо. Навчання правильної вимови необхідне такою ж мірою, як орфографії та граматики. Передусім це стосується мовленнєвої практики молоді в різних сферах діяльності, адже, як відомо, носії української мови  порушують орфоепічні норми, ігнорують їх, тому опис мовлення сучасної молоді, зокрема особливостей її вимови – проблема центральна і надактуальна.

Мета нашого дослідження – проаналізувати типові помилки вимови звукосполук у мовленні студентів Придністровського державного університету імені Т. Г. Шевченка, обґрунтувавши у відсотках рівень володіння кодифікованими нормами респондентами-українцями, та показати історичні корені норми на основі  першодруків писемних пам’яток. Наше завдання – виявити помилки при вимові звукосполук у мовленні студентів Придністров’я, порівняти рівень володіння нормами вимови звукокомплексів студентами ПДУ імені Т. Г. Шевченка (Придністровʼя) та ОНУ імені І. І. Мечникова (Україна), провести паралелі між сучасною українською  вимовою  та пам’ятками, у яких зафіксовано ті зміни. Об’єкт дослідження: українське усне мовлення молоді, зокрема його орфоепічна нормативність. Предметом дослідження є володіння орфоепічними нормами сучасної української мови, зокрема орфоепією звукосполук (спрощення в групах приголосних, вимова свистячих перед шиплячими та навпаки, а також передньоязикових [д], [т] перед свистячими та шиплячими). Попередниками у дослідженні окремих питань проблеми – передусім соціофонетичного опису українського мовлення – можна назвати Н. І. Тоцьку, Л. І. Прокопову (Prokopova, Totska), М. М. Фащенко (Fashchenko).

Норми вимови сьогодні, на жаль, ігноровані, про що свідчать численні мовленнєві девіації  респондентів. Опитування проводилося серед студентів різних курсів та різних факультетів Придністровського державного університету імені Т. Г. Шевченка. Респондентами стали 50 (таку кількість обирали й для соцопитування в різних регіонах України) студентів-українців міста Тирасполь, які спілкуються в сім’ї українською мовою. Придністров’я – це полілінгвальний простір, де функціонують три офіційні мови – українська, російська та молдавська, згідно з переписом 2009 року українці становлять 33 % національного складу.

У мовному потоці звуки виступають не відокремлено, а разом, тому вони взаємодіють один із одним й уподібнюються. Шиплячі приголосні перед свистячими внаслідок регресивної асиміляції за місцем творення змінюються на свистячі: бачишся [бачис':а], запорожці  [запороз'ц'і], водичці [водиц':і], качці [кац':і]. Свистячий приголосний перед шиплячим є слабким і зазнає змін – звучить як шиплячий: безжалісний [беиж:ал'існий], розжарений [рож:ареиний], віднісши [в’ідн'іш:и]. Передньоязиковий приголосний [д] перед свистячими внаслідок регресивної асиміляції за способом творення змінюється на свистячий [д̑з], а за способом і місцем творення - на шиплячий африкат [д͡ж]: [д] + [с]→ [д̑зс]; [д] +[ц]→ [д̑зц]; [д] + [ш] → [д͡жш]; [д] +[ч] → [д͡жч]; [д] + [ж] → [д͡жж]; [д] + [з] → [д̑зз]; [д] + [д̑з] → [д̑з:] (Bondar, Karpenko, Mykytyn-Druzhynets 125).

У мовленні студентів Придністров’я простежується  уподібнення свистячих  шиплячим: 74 % респондентів підтверджують загальноприйняті кодифіковані норми при вимові слова зшити [ш:úти] (але [сшúти] - 12%,  [зшúти] - 14%); 62% - при вимові слова   зчарувати [шчаруwáти] (але [счаруwáти] – 12%, [зчаруwáти] – 26%); 86 % – при вимові слова зжитися [ж:úтиeс/а] (але 14% – [зжúтиeс/а]), 64% – при вимові слова з джерела [жд̑жеᵘреᵘлá](але [зд̑жеиреилá] – 12%, [зджеиреилá] – 10%, [зджéреила] – 14%, простежуються й акцентні проблеми); 90% – при вимові слова розжитися [рож:úтиес/а](але [розжúтис/а] – 10%). У мовленні студентів України (соцопитування було проведено серед студентів філологічного факультету ОНУ імені І. І. Мечникова) спостерігається асиміляція свистячих  шиплячими: 80% респондентів підтверджують загальноприйняті кодифіковані норми: принісши [прúн`іш:и], Парасчин [парашчиeн], вивізши [vúv`іжши], мотузчин [моутужчиeн], зжувати [ж:уwати] (Druzhynets', “Sotsiofonetychnyy opys” 116). Як бачимо, рівень володіння цією нормою дещо вищий у студентів українського вишу.

Кодифіковані норми вимови, які формувалися у тісному зв’язку з орфографічними, простежуються ще в рукописах, першодруках старої  та давньоукраїнської літературної мови. Можемо провести паралелі між сучасною українською  вимовою  та пам’ятками, у яких зафіксовано ті зміни, які відбувалися в мовленні і які становлять тепер орфоепічну норму. Наслідки асиміляції свистячого перед шиплячим засвідчують писемні пам’ятки XII-XIV ст.: ижьжєнуть (Єв. 1270, 20). Асиміляція свистячого перед наступним шиплячим відбита й у літописі С. Величка: рожжаковало (187), у фразеологічній збірці К. Зиновієва: ро(ш)чину (235) (Mykytyn, “Kodyfikovana vymova zvukospoluk 183). Асимiляцiя свистячого перед шиплячим  майже не фiксується  Т. Шевченком: несчулась (90,I), близченько (170, II), розчиняють (170, II), але  ближченько (61, I), Волощинi (26, II). Частково передавалась вимова свистячого перед шиплячим як шиплячого: у граматицi О. Павловського: рожжалувався (83), у словнику П. Бiлецького-Носенка: дзижчати (115). Послiдовно фiксується асимiляцiя свистячого приголосного перед шиплячим у «Марусi» Г. Квiтки-Основ’яненка: прынишы (37); у «Кобзарi» Є. Гребiнки : пидьижжае (97),  зъижжае (98) (Druzhynets', “Usne movlennya50). Отже, у писемних пам’ятках переважає закріплена на письмі асиміляція свистячого перед шиплячим.

Соцопитування в Придністров’ї показало, що  дотримуються норм вимови шиплячих  перед свистячими і правильно вимовляють  слово книжці [книз'ц':і] 66% студентів, інші допустили помилки: [книжц'і] – 16%, [книшц'і] – 18%. Крім відсутності уподібнення внаслідок асиміляції, можемо спостерігати оглушення дзвінкого, що також є грубим порушенням норми.  85 % студентів українського відділення ОНУ імені І. І. Мечникова вимовляють правильно шиплячі перед свистячими в усіх запропонованих словах, а саме: дивуєшся [диewу́јеіс':а], милу́єшся [миeлу́јеіс':а], зва́жся [зwа́з'с'а], моро́чся [моро́ц'с'а], до́шці [до́с'ц'і], сму́жці [смуз'ц'і], ху́сточці [ху́стоц':і]. У слові дошці допускали регресивну асиміляцію за дзвінкістю без уподібнення до свистячого: [до́жц'і] замість [ до́с'ц'і]. В інших прикладах слів спостерігаємо наступне: [жс'] замість [з'с'], [чс'] замість [ц'с'], [ж ц'] замість [з'ц'], [чц'] замість [ц':] (Druzhynets', “Sotsiofonetychnyy opys” 117). Дещо краще цією нормою володіють студенти Півдня України.

Зрiдка фiксується у писемних пам’ятках  вимова шиплячого [ж] перед свистячим як свистячого: у рукописах Т. Г. Шевченка – Запорожци (33, I; 16, II), запорозци (45, II; 47, II). Яскраво представлена ця особливiсть у П. Кулiша: запорозцi (3), запорозцямъ (5), книзцi (157, II). Абсолютно послiдовно передається у Т. Шевченка асимiляцiя шиплячого [ш] наступним м'яким свистячим [с']: смiесся (393, I), радися (393, I), вимова [чц'] як [ц']:  вкупоци (33, I), хатиноци (73, I). Асимiляцiя шиплячого перед свистячим фіксується в граматицi О. Павловського: печуроцьцi (82), у творах П. Кулiша: рiццi (2), довiдаесся (57). Асимiляцiя шиплячого [ш] наступним м'яким свистячим [с']  передається послiдовно в «Марусi» Г. Квiтки-Основ’яненка: неоглядысся (29), незчуесся (29) та в «Кобзарi» П. Гулака-Артемовського: товчесся (18), повернеся (22) (Druzhynets', “Usne movlennya51).

Асиміляцію передньоязикового приголосного [д] перед свистячим продемонстрували правильно як [д̑з] лише 16% студентів Придністровського державного університету імені Т. Г. Шевченка – від дзвінка [v’ід̑з':v’інка], 54% оглушують кінцевий дзвінкий префікса – [v’ітд̑з'v’інка], 20% вимовляють відповідно до орфографічних норм – [v’ідд̑з’інка]; зі словом відзнака [v’ід̑ззнáка] теж виникли проблеми: тільки 20% респондентів прочитали його правильно, 65% студентів оглушили кінцевий приголосний префікса – [v’ітзнáка], 15% інформантів врахували правописні норми – [v’ідзнáка]. У слові відсвяткувати [v’ід̑з'с'w’áткуwати] 14% молоді дотримались рамок правильної вимови, а 86% допустили помилку – [v’ідсw’áткуwати]. Зі словом [v’ід̑з'ц'v’істи] виникло менше труднощів: дотримуються норм вимови – 36% респондентів, хоч 15% опираються на норми орфографії, а 49% підкреслюють неволодіння орфоепічною  нормою.

Африкатизація [т'], [д] засвідчується в літературній мові порівняно пізно, і то зрідка з початку XVIII століття: людзского (250), вернеця (240), людзскості в фразеологічній збірці Климентія Зіновієва (Mykytyn, “Vidbyttia narodnoho movlennia” 158). Значно переважають традиційні написання. Африкатизація [д] перед наступним свистячим приголосним у досліджуваних історичних джерелах не передається: у П. Куліша – громадську, людцями; у словнику П. Білецького-Носенка – людськость. У рукописах Т. Шевченка відповідна мовна норма теж не відбита: людьского, людського (Mykytyn, Kodyfikovana vymova zvukospoluk” 183), отже, цю норму відносимо до нестійкої.

За свідченням М. Фащенко, із 15 студентів першого курсу набору 1998 року правильну вимову слів порадься та підживити не зафіксував ніхто, в основному вимова ототожнювалась з написанням (Fashchenko 375). Такі девіації можемо спостерігати й зараз, однак після вивчення орфоепії студенти 1 курсу ОНУ імені І. І. Мечникова асиміляцію передньоязикового приголосного [д] перед свистячим продемонстрували правильно як [д̑з] лише 50% студентів філологічного факультету, асиміляцію передньоязикового приголосного [д] перед шиплячим – як [д̑ж] – лише 30% (Druzhynets', “Sotsiofonetychnyy opys” 119). Слово відчистити в ПДУ ім. Т. Г. Шевченка [v’ід̑жчúстиети] вимовили правильно 14% респондентів, 70% ототожнюють вимову з написанням – [v’ідчúстиeти], 16% оглушують кінцевий префікса – [v’ітчúстиети]. Зі словом віджати [v’ід͡жжáти] справились студенти краще: 18% прочитали правильно, 32% допустили помилку [v’ід͡ж:áти], а 50% оглушили кінцевий приголосний префікса – [v’ітжáти]. Найкращі результати студенти показали при вимові  слова відшукати [v’ід͡жшукати] – 22%, 78% прочитали неправильно [v’ідшукати],  [v’ітшукати]. Оглушення дзвінких, які мають уподібнюватися, є типовою помилкою для всіх учасників опитування. Африкатизація [т], [д] загалом є найменш засвоєним орфоепічним явищем (Horpynych 31), оскільки вона відноситься до слабких норм української літературної мови.

Приголосний [т] перед [с], [ц], [ч], [ш] за нормами орфоепії вимовляється відповідно як [ц], [ц:], [ч:], [чш]: v'іч:ати], [кори́ц:е], а [т`] [с`] як  [ц`:]:  [см'іjeіц':а], [v'ітаjeіц':а]. 80% студентів філологічного факультету ОНУ імені І. І. Мечникова вимовляють правильно, тоді як майже всі школярі демонструють наступну вимову: [бра́тстwо], [кори́тце], відповідно до написаного (Druzhynets', “Sotsiofonetychnyy opys” 118). У мовленні студентів Придністровʼя спостерігається уподібнення [т] перед наступним шиплячим: 84% респондентів підтверджують загальноприйняті кодифіковані норми при вимові слова 'іч:áтка], 92% – при вимові слова  [корόчшиĭ], 84% – при вимові слова [багáчшиĭ]. Однак у слові отже ([óд͡жжeи]) асиміляцію за місцем творення і способом не відтворив ніхто, 22% респондентів відбивають асиміляцію за дзвінкістю [óджe], решта інформантів опираються на правописні норми. Написання типу квiчати зустрічається в рукописах Т. Г. Шевченка і спирається на дiалектну основу, сучасна українська лiтературна мова теж знає асимiляцiю в групi приголосних [тч], але орфоепiчною нормою є для неї вимова нестягненого, а подовженого [ч]: v’iч:ати] (Druzhynets', “Usne movlennya52).

Слово студентський [студéн'с'киĭ] правильно вимовили – 88% студентiв, 12% все ж таки не відбивають спрощення в групах приголосних і  допустили помилку при вимовi: студентський [студéн'ц'киĭ]. У писемних пам’ятках спрощення передається непослiдовно: у рукописах Т. Шевченка –  серце (4, I), але щастливымъ (238, I), у П. Бiлецького-Носенка – пидвластный (279), але серце (32, 5), у П. Кулiша – чесне (34, 1862), але користне (83), у повісті «Маруся» Г. Квiтки-Основ’яненка –  чесныи (67), але счастлива (44) (Druzhynets', Usne movlennya53).

Отже, сучасна молодь Придністров’я переважно відбиває спрощення в групах приголосних, дотримується двох законів орфоепії – вимови свистячих перед шиплячими та навпаки, зокрема 74% студентів Придністровського державного університету імені Т. Г. Шевченка володіють нормами вимови свистячих перед шиплячими, 66% – шиплячих перед свистячим, однак  найбільше труднощі виникають при вимові [д] перед свистячими та шиплячими. Останньою нормою володіють тільки студенти-філологи спеціальності українська мова та література, та й то не всі, тому її відносимо до нестійких, найчастіше порушуваних. Рівень володіння нестійкими нормами орфоепії, як бачимо на основі соцопитування, дещо вищий у студентів Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.

Ті ж вимовні особливості звукосполук, що не фіксувалися в пам’ятках або фіксувалися зрідка, хоча й стали нині орфоепічними, належать до нестійких, найчастіше порушуваних.

Перспектива подальших досліджень – вивчення девіацій в інших нестійких нормах орфоепії, зокрема при  вимові приголосних, голосних та  звукосполук, що не війшли в репрезентоване  дослідження.

References. 

References

Babych, Nadija. Osnovy kultury movlennia (The basis of cultural Speech). Lviv: Svit, 1990. Print.

Batsevych, Florij. Osnovy komunikatyvnoi deviatolohii: [monohr.] (Basics of communicative deviatology: [monogr.]).Lviv: Vydavnychyi tsentr Lvivskoho natsion. universytetu, 2000.  Print.

Bondar, Oleksandr, and Yurij Karpenko, and Marіja Mykytyn-Druzhynets. Suchasna ukrainska mova: Fonetyka. Fonolohija. Orfoepija. Hrafika. Orfohrafija. Leksykolohija. Leksykohrafija (Contemporary Ukrainian language: Phonetics. Phonemics. Orthoepy. Graphics. Spelling. Lexicology. Lexicography). Kyiv: VTs « Akademiia», 2006. Print.

Voloshchak, Marija. Nepravylno – pravylno: dovidnyk z ukrainskoho slovovzhyvannia: za materialamy zasobiv masovoi informatsii (Wrong-right: a reference book on Ukrainian usage of vocabulary: on the materials of the media).  Kyiv: VTs «Prosvita», 2000. Print.

Gorbanevskij, Mihail, and Jurij Karaulov, and Viktor Shaklein. Ne govori shershavym jazykom. O narushenijah norm literaturnoj rechi v jelektronnyh i pechatnyh SMI (Do not speak a rough language. About violations of the norms of literary speech in the electronic and print media).  Moskva: Galerija, 2000. Print.

Gorpinich, Vladimir. Russko-ukrainskij orfojepicheskij slovar'(Russian-Ukrainian spelling dictionary). Kyiv: Osvita, 1992. Print.

Druzhynets', Marija.  Sotsiofonetychnyy opys ukrayins'koho movlennya suchasnoyi molodi ( shyplyachi – svystyachi, yikh pre- ta postpozytsiya) (Social and phonetic description of Ukrainian pronuntiation of modern youth (sizzling – whisting sounds, their pre- and post-position) ”. Zapysky z ukrainskoho movoznavstva (Notes on Ukrainian Linguistics).  Odesa, 2016 (23): 114-121. Print.

Druzhynets', Marija. “Usne movlennya za rukopysamy ta pershodrukamy T.H.Shevchenka (Oral speech for manuscripts and T.Shevchenkos first-hand printers).” Suchasna movna sytuatsiya v Prydnistrov"yi (Modern linguistic situation in Transdniestria).  Tyraspol', 2015. 45-55. Print.

Literaturna norma i movna praktyka: [monohrafiya] (Literaturna rate and language practice [monograph])  / S. Ya. Yermolenko, S. P. Bybyk, T. A. Kots', H. M. Syuta, S. H. Chemerkin / [za red. S. Ya. Yermolenko]. Nizhyn: Vydavnytstvo «Aspekt-Polihraf», 2013. Print.

Matvias, Ivan. Ukrayins'ka mova i yiyi hovory (Ukranian Language I speak it). Kyiv: Nauk. dumka,1990. Print.

Mykytyn, Marija. “Vidbyttia narodnoho movlennia u folklornii zbirtsi «Virshi. Prypovisty [abo te(zh) prysloviia] pospolytыie…» Klymentija Zinovijeva (Reflection of national speech in folklore collection Klymentij Zynov’ev "Poems. Proverbs  of  Commonwealth ".” Mova ta styl  ukrainskoho folkloru (Language and style of Ukrainian folklore). Kyiv, 1996. 154—160. Print.

Mykytyn, Marija. “Kodyfikovana vymova zvukospoluk u pamiatkakh XIX st. (A codified pronunciation of sound combinations in the monuments of the nineteenth century).” Zapysky z ukrainskoho movoznavstva (Notes on Ukrainian Linguistics). Odesa, 2003(12): 180 – 188. Print.

Plyusch, Pavlo. History of Ukrainian literary language. Kyiv: Vyshcha shkola, 1971. Print.

Nepyivoda, Natalija. Sam sobi redaktor: Poradnyk z ukrainskoi movy (Editor oneself: Ukrainian language adviser). Kyiv: Ukr. knyha, 1998. Print.

Prokopova, Larysa, and Nina Totska.”Sotsiofonetychnyi narys ukrainskoho movlennia suchasnoi molodi (Social and phonetic sketch of Ukrainian speech of modern youth).” Movoznavstvo (Linguistics) 6 (1990): 17 – 26. Print.

Fashchenko, Marija. “Do problem orfoepii (To the problems of pronunciation).” Zapysky z ukrainskoho movoznavstva ( Notes on Ukrainian linguistics). Odesa, 2000(9): 369 – 380. Print.                          

Надійшла до редакції 25 жовтня 2017 року.