Contexts of Connotonym Identification

© The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 35, 2018, pp.  
72-76

Contexts of Connotonym Identification

Kravchenko Ella

Article first published online: June 06, 2018 


Additional information

 Author Information: 

Kravchenko Ella, Doctor of Philology, Associate Professor, Associate Professor of Department of General and Applied Linguistics and Slavonic Philology at Vasyl’ Stus Donetsk National University. Correspondence: ella.krav4enko@gmail.com

Citation: 
Kravchenko, E. Contexts of Connotonym Identification [Text] // Linhvistychni Studiyi / Linguistic Studies : collection of scientific papers / Donetsk National University; Ed. by Anatoliy Zahnitko. Vinnytsia : Vasyl' Stus DonNU, 2018. Vol. 35. Pp. 72-76ISBN 966-7277-88-7

Publication History:

Volume first published online: June 06, 2018
Article received: March 02, 2018, accepted: May 15, 2018 and first published online: June 06, 2018

Annotation.

Доведено, що типологiя конотонiмних моделей має опертям переносну семантику власних iмен. Виявлено i проаналiзовано типи експлiцитних / iмплiцитних контекстiв конотонiмiв, з’ясовано регулярнiсть тих чи тих конотонiмних моделей в художніх текстах одно- і різносистемних мов. Визначено ключовi проблеми i перспективи розвитку конотонiмiки.

Keywords: connotonym, connotonym model, explicit / implicit context, opposition ‘familiar – unfamiliar’, poetonym, semantics.



Abstract.

CONTEXTS OF CONNOTONYM IDENTIFICATION

Ella Kravchenko

Department of General and Applied Linguistics and Slavonic Philology, Vasyl Stus Donetsk National University, Vinnytsia, Ukraine

Abstract

Background: The research of connotonyms is a topical problem of modern onomastics, interested in changing of the onym’s status and transformation of the semamic structure of proper names in language and speech.

Purpose: The purpose of the analysis is to determine the necessary and sufficient contexts, which prove indirect reference correlation of connotonym and predicating of the primary name semantics upon other objects.

Results: It has been proved that the figurative meaning of proper names is the base of the connotonym models typology. The types of explicit / implicit contexts have been identified and analyzed. The regularity of the connotonym models, used in the literary texts of the languages of the same and different structures has been revealed.

Discussion: The author sees research prospects in studying the issues of metaphorization and connotonymization, usual / occasional usage of connotonyms, assigning the units under analysis to an interlinguistic / intralinguistic fund, etc. The identification of common and different features, typical for connotonyms in the languages of the same and different structures, will make it possible to model a part of the intralinguistic cultural space as well as compare national and universal values through the prism of a name.

Keywords: connotonym, connotonym model, explicit / implicit context, opposition ‘familiar – unfamiliar’, poetonym, semantics.

Vitae

Ella Kravchenko is a Doctor of Philology, Associate Professor, Associate Professor of Department of General and Applied Linguistics and Slavonic Philology at Vasyl Stus Donetsk National University. Her areas of research interests include literary onomastics, poetonymology and poetonymography, lexicology, linguistic poetics, text linguistics, intertextuality and intermediality.

Correspondence: ella.krav4enko@gmail.com


Article.

Елла Кравченко

УДК 81’373.2

КОНТЕКСТИ РОЗПІЗНАВАННЯ КОНОТОНІМА

 

Доведено, що типологiя конотонiмних моделей має опертям переносну семантику власних iмен. Виявлено i проаналiзовано типи експлiцитних / iмплiцитних контекстiв конотонiмiв, з’ясовано регулярнiсть тих чи тих конотонiмних моделей в художніх текстах одно- і різносистемних мов. Визначено ключовi проблеми i перспективи розвитку конотонiмiки.

Ключовi слова: експлiцитний / iмплiцитний контекст, конотонiм, конотонiмна модель, опозицiя ‘свiй – чужий’, поетонiм, семантика.

 

Прiоритетною в ономастицi є проблема розпiзнавання конотонiма, хоча питання про переносне вживання власних iмен вирiшується неоднозначно. Є. С. Отiн називає мовнi одиницi з вторинними спiвзначеннями конотативними власними iменами (конотонiмами) (Оtin 11), І. Е. Ратникова – ономастичними метафорами (Ratnikova 59–60). Визнаючи за “вторинними” пропрiальними одиницями непряму референтну спiввiднесенiсть (Pavluk 79), образнiсть (Belicka), експресивно-емоцiйне забарвлення (Ratnikova 44), дослiдники по-рiзному позначають процеси, що зумовлюють змiни онiмного статусу й перетворення семемноï структури.

Г. П. Лукаш з опертям на iдеї Є. С. Отiна порiвнює поняття метафоричне i символiчне, пропонуючи таке тлумачення конотонiмного концепту: “форма плану змiсту конотонiма як онiмноï одиницi поза прямою референцiєю, органiзована таким чином, що основним стає метафоричне (або символiчне) значення, яке за нейтрального стилю висловлювання позначається загальною назвоюˮ (Lukash, “Aktualni pytannya 59). І. Е. Ратникова, з покликанням на Б. М. Гаспарова, осмислює явище, пов’язане з непрямим вживанням iмен, як метафоричне значення, породжене ефектом “палiмпсестного накладанняˮ (Ratnikova 254). Розглядаючи проблеми змiстового варiювання та функцiонування власних iмен (далi – ВІ) з позицiй когнiтивноï лiнгвiстики й лiнгвокультурологiï, О. А. Нахiмова дослiджує “розвиток прецедентноï семантики у власних імен” (Nahimova 11), наполягаючи на розмежуваннi “первинного значення прецедентного iменi та його метафоричного значенняˮ (Nahimova 53). Додатковими критерiями прецедентностi одиниць вона називає: 1) графiчний, 2) морфологiчний, 3) пунктуацiйний, 4) синонiмiчний, 5) атрибутивний, 6) темпоральний i 7) покликання на джерела прецедентностi (Nahimova 60–72). Г. П. Лукаш простежує “<…> синтагматичнi вiдношення конотонiмiв через спробу моделювання конотонiмних конструкцiйˮ (Lukash, “Aktualni pytannya 318–319).

Працi О. А. Нахимовоï i Г. П. Лукаш допомагають визначити межi необхiдного й достатнього контексту, який доводить непряму референтну співвіднесеність конотоніма. Такий контекст пiдтверджує, що переносне значення імені “відбулосяˮ і частина семантики первинного оніма предикована іншому об’єкту (-ам): Куди там колишні Дошки пошани – Зевси важкої металургії, Гермеси енергетики, Меркурії торговлі, Аполлони шоу-бізнесу, – Боже, скільки народ має достойників, чого ж він так недостойно живе?! (Л. Костенко) і т. ін.

Не наголошуючи очевидні показники реалізаціï переносного значення (написання ВІ з малоï літери, в лапках, вживання у множині), звернемося до контекстів, які аргументують реалізацію конотативного значення в художньому творі. Цілком коректною є думка В. М. Калiнкіна щодо терміна відконотонімний поетонім, оскільки “конотонім (навіть такий, що належить до міжнародного, інтерлінгвального фонду конотоніміï) в літературному творі – це поетонім, який зберіг <…> узуальні чи оказіональні конотеми, але – поетонім” (Kalinkin 201).

Основу типологіï конотонімних моделей Г. П. Лукаш становить структурний критерій (граматична зв’язність, частиномовна належність), хоча багато спостережень роз’яснюють перевтілення імені із семантичних позицій. Дослідниця пов’язує виникнення конотоніма “iз виходом власноï назви за межi свого часу i простору” (Lukash, “Aktualni pytannya” 239), описує перебудову семемноï структури конотоніма, враховує ступінь конотонімізаціï (Lukash, “Aktualni pytannya” 382). Пор. : I. Узгоджене означення + КО: “вiдтопонiмне означення + КО” (украïнська Швейцарiя), “займенник + КО” iз варiантами: “присвiйний (означений, неозначений, вказiвний та iн.) займенник + КО” (мiй Довбуш, якийсь Ван Гог, такий Мойсей); “часове (просторове) означення + КО” (сiльський Хемiнгуей); “числiвник другий + КО (варiант сполучення – “КО + номер два”): (другий Чорнобиль, Мукачеве номер два); подiбне сполучення “новий + КО” (новий Нестор). II. “Дiєслово + КО в оруд. вiдм.” (гасати Марком Пекельним). III. “КО + неузгоджене означення” (козак Мамай у рясi, Голгофа XX столiття, Попелюшка лiтератури). IV. “Стверджувальнi чи заперечнi конструкцiï (вiн – Казанова, Миколаïв – не Лас-Вегас <…>). Ця конструкцiя виникає внаслiдок мiркувань хтось X є (або не є) кимось Y, тому що хтось X подiбний (або не подiбний) до якогось Y” (Lukash, “Aktualni pytannya” 321).

Типологiя моделей, орiєнтованих на розпiзнавання переносного значення та уналежнення мовноï одиницi до класу конотонiмiв (поетонiмiв вiдконотонiмного походження), потребує конкретизацiï та уточнення. Класифiкацiя контекстiв повинна мати чiткіше семантичне обґрунтування, щоб уникнути суперечностi i двозначностi. За Г. П. Лукаш, рiзновид “часове (просторове) означення + КО” репрезентує модель “узгоджене означення + КО” (сучасна Евелiна Ганська тощо), але вiднесенiсть до теперiшнього часу (сема прикметника сучасний) зближує ïï зi сполученням “новий + КО” (новий Нестор тощо). Часовi координати актуалiзованi також у формулах “КО + неузгоджене означення” (Голгофа XX столiття (Lukash, “Aktualni pytannya” 321), альтернативних словосполученням iз компонентами сучасний, новий. Семантичний критерiй як опертя класифiкацiï контекстiв (моделей) конотонiмiв дає змогу уникнути неточностей у коментуваннi планiв змiсту i вираження. На необхiднiсть розширення типологiï контекстiв вказують “поєднання формул”, наприклад, стати європейським Гондурасом: у цьому конструктi поєднується формула “вiдтопонiмне означення + КО” i “дiєслово + КО в оруд. вiдм.” (Lukash, “Aktualni pytannya” 327] та iн.

Конотонiмною моделлю називаємо необхiдний i достатнiй контекст, спрямований на розпiзнавання переносного значення й уналежнення мовноï одиницi до класу конотонiмiв. Результатом взаємодiï компонентiв сполучень (стiйка формула + ВІ) стає переносне значення, яке контексти-актуалiзатори конотонiма не завжди засвiдчують однозначно. Так, конотонiмна семантика iменi в конструкцiях рос. писательская Мекка, обзывал Маниловым реалiзується за посередництвом прикметника (далi прикм.) писательская i дiєслова обзывалексплiцитного контексту, що анулює пряму референцiю. Стiйкi формули на зразок рос. наш Вергилий, какой-то Аристарх не виключають ситуацiï прямого використання онiма: наш – вiдомий нам; хто нам знайомий, близький тощо, какой-то – невiдомий мовцевi. У цьому випадку контекст доречно позначити як iмплiцитний.

Контексти з ВІ в конотативному значеннi, пов’язанi з просторово-часовими координатами, ґрунтованi на бiнарнiй опозицiï свiй – чужий. У Г. П. Лукаш ця опозицiя визначена як пiдґрунтя моделi “присвiйний займенник + КО” (Lukash, “Aktualni pytannya” 325), але ïï вплив поширювано на хронотоп загалом: у конкретному або невизначеному часопросторi (чужому, новому), зумовленому континуумом вихiдних iмен (своєму, споконвiчному), розвивається переносна семантика. Пiд поняття хронотоп пiдводяться будь-якi класи онiмiв, у тому числi антропонiми, тому що об’єкти, позначенi iм’ям, з’являються й “живуть” у якомусь часопросторi.

I тип експлiцитнi контексти, що вiдображають конкретнi / невизначенi просторово-часовi координати, репрезентованi моделями:

1) ‘лексеми-конкретизатори розширеного – звуженого простору + КО’ з рiзновидами: А) ‘вiдтопонiмний (похiдний вiд хоронiмiв) прикм. (рос. европейский, русский; укр. украïнський, малоросiйський, англ. British, Adriatic тощо) + КО’: Кто может совлечь с себя старого европейского Адама и переродиться<…>*[1]; <…> повертається наприкiнцi 1970-х украïнський Одiссей (О. Забужко); He left this Adriatic Ariadne (Дж. Байрон);

Б) ‘вiдносний прикм. зi значенням ‘нацiональнiсть / народнiсть / вiросповiдання’ (укр. слов’янський; рос. еврейский, иудейский тощо) + КО’: Свобода в менi i я – в нiй. Такий собi слов’янський Агасфер**; А один из них, еврейский Илья Муромец, хотя и в летах, с палкой наперевес*;

В) ‘вiдносний прикметник, похiдний вiд реального або фiктивного ойконiма + КО’: Скажи лучше, что делать, а не бранись, Демосфен полтавский*; Да, и я сын Глупова, и я катался как сыр в масле, что, как известно, и составляет настоящую, неподдельную глуповскую Аркадию*;

Г) ‘КО + ойконiм у родовому або присвiйному вiдмiнку’: Тогда полицейский Наполеон Жерстея велел выехать всем протестовавшим*; Assisting the Magdalenes of London! (Дж. Голсуорсi);

Д) ‘КО + ойконiм (iнодi у виглядi криптонiма) у родовому вiдмiнку з просторовим прийменником рос. из /укр. з[2]: Іч, знайшовся Герострат з хутора Голопупиного**; Этот Квазимодо из Т. слишком достаточно был глуп и благороден (Ф. М. Достоєвський);

2) ‘лексеми-актуалiзатори невизначеного розширеного – звуженого топосу + КО’ iз тотожними за змiстом рiзновидами: А) ‘вiдносний прикм. зi значенням територiальноï належностi (рос. уездный, поселковый; укр. слобожанський, мiсцевий, мiстечковий, хутiрський) + КО’: Уездная Помпея, так сказать*; Захмелiлi ковбої, комунiсти i фермери / Заселяють уперто слобожанський Клондайк (С. Жадан);

Б) ‘КО + iменник у родовому вiдмiнку на позначення територiального об’єкта’: Даже ее шафер, известный всей губернии бонвиан и Дон-Жуан <…>*;

3) ‘лексеми-актуалiзатори координат теперiшнiй – майбутнiй час + КО’ з рiзновидами: А) ‘якiсний прикм. у формi позитивного ступеня (рос. новый, современный, будущий; укр. сучасний, новiтнiй, новоявлений, теперiшнiй, англ. modern, new тощо) + КО’: <…> новая Афродита возродилась из пены: ходит, подбоченясь, хохочет, поет, пляшет… (АПЧехов); Сучасний Ірод, дрiбний i пiдлий (ЛКостенко); If thou hadst died as honour dies, / Some new Napoleon might arise, / To shame the world again (Дж. Байрон);

Б) ‘словосполучення прикм. / займенниковий прикм. + iм. (рос. наших дней, времен новейших тощо) + КО’: <…> Времен новейших Митрофан, Нетесаный, недоученый, А уж безнравственный болван*;

В) ‘кiлькiсний числiвник (далi числ.) / iм. + числ. у родовому вiдмiнку (два, номер два) / порядковий чи вiдносний прикм. (рос. второй, третий, ежедневный тощо) / англ. Defining pronouns other) зi значенням вторинностi + КО’: Що, сильно здоровий? Пiддубний номер два, еге?**; Стесненный, он направился к своему столу, этой ежедневной Голгофе*; <…> through a world composed of thousands of other Forsytes with their habitats (Дж. Голсуорсi);

Г) ‘прислiвник / прислiвник + числ. iз семантикою повторюваностi + КО’: <…> я пишу “Мертвые души” в Париже. Еще один Левиафан затевается*; <…> Вже нудить од плачiв i од легенд. – Ми знову Сiч, ми знову Дике поле**.

До II типу уналежнено iмплiцитнi контексти, що вiдбивають реалiï невизначеного нового хронотопу:

1) ‘займенниковий прикм. (рос. наш, свой, мой, укр. наш, свiй, мiй, англ. my, our, thine ‘твiй’ тощо) зi значенням належностi вторинному денотату + КО’: Милая женка, вот тебе подробная моя Одиссея*; Чекаю свого Довбуша. Чекаю (ММатiос); La Harpe, thine Aristotle, beckons on (ДжБайрон);

2) ‘займенниковий прикм. (рос. какой-то, некоторый; укр. якийсь, який-небудь тощо) з семантикою невизначеностi (‘щось на зразок’) та iронiчною тональнiстю + КО’: Сергей представил некоторой Меккой Эффектный дом <…>*; якийсь Горацiй**;

3) ‘займенниковий прикм. iз семантикою заперечення ‘жоден’, ‘зовсiм не’ (рос. никакой; укр. нiякий, жоден) + КО’: Не бойся никакой Голгофы*; <…> І нiяка в життi Арiадна Вже не виведе з горя отих матерiв**;

4) ‘займенниковий прикм. (або еквiвалентне у планi змiсту сполучення) зi значенням ‘будь-який’, ‘кожний’, ‘один з багатьох’, ‘зовсiм випадковий’ (рос. всякий, любой, первый попавшийся, укр. усякий тощо) + КО’: <…> позвать с улицы первую попавшуюся Аспазию*; <…> от i свинячить тут усякий Навуходоносор**;

5) ‘вказiвний займенниковий прикм. (рос. такой, экий, экой, эдакий, этакий) з iронiчною оцiннiстю + КО’: Такой уж он Езоп” <…> поживет и с глупостью отойдет»*; <> а вы домой целоваться с вашей толстой провансалкой, экой Селадон!*;

До III типу вiдносяться експлiцитнi контексти, що встановлюють конфлікт iменi з високою культурною репутацiєю та вторинного денотату, якому надається iронiчна / пейоративна тональнiсть:

1) ‘якiсно-вiдносний прикм. з експресивними семами + КО’: Жан-Поль Сартр драний (Ю. Андрухович); This plebeian Don Juan observed me from behind a hackney car and sent me in double envelopes an obscene photograph <…> (Дж. Джойс);

2) ‘КО + iм. зi значенням суперечностi статьграматичний рiд’: Для ревнивой супруги такие фразы – нож острый, а моя Ниночка Отелло в юбке*; <…> ïï величають “Франком у спiдницi (Lukash, “Slovnyk 346);

3) ‘вiдносний прикм. iз семантикою локалiзацiï за сферами дiяльностi, вказiвки на суспiльнi, сiмейнi вiдносини та iн. + КО’; англ. ‘КО + прийменник (далi прийм.) of зi значенням належностi + iм.’: Я разрушу ваш подкулацкий Карфаген*; He is a Napoleon of industry and disgustingly rich (Б. Шоу);

IV тип охоплює експлiцитнi контексти-актуалiзатори еквiвалентностi (подiбностi) вторинний об’єкт ≈ первинний денотат, вираженоï моделями з вiдношеннями:

1) повноï тотожностi: А) ‘ВІ / загальна назва у називному вiдмiнку (далi Н.в.) + КО в Н.в (iменна частина присудка)’: Но ведь ДостоевскийМонблан, мировая гора <…>*; Б) ‘ВІ в Н.в. + (узгоджене означення) + КО в функцiï другорядного / пояснювального члена речення’: Смердяков <…> какой-то обрывок человеческого существа, духовное Квазимодо, синтез всего лакейского (Rozanov 49);

2) “обмеженоï” (поглядом номiнатора, локалiзацiєю думки у просторi) тотожностi: ‘ВІ (його еквiвалент) у знахiдному вiдмiнку (далi Знах.в.) + дiєслiвна зв’язка рос. называть, прозывать, обзывать тощо + КО в орудному вiдмiнку (далi О.в.)’: <…> мене ж Мойсеєм називав народ!**; Когда же зять его Мижуев выразил сомнение, обругал его, но не Софроном, а просто сволочью*;

3) самоототожнення: ‘ВІ / анафоричний компонент + дiєслiвна зв’язка рос. называть (себя), считать, стать (становиться) + КО в О.в. / хотеть в + КО в Знах.в. / укр. вiдчувати себе + КО в О.в.’: Карл Иванович, пребезобразнейший из смертных, был страшный волокита, считал себя Ловласом*; Моя идея – это стать Ротшильдом*; Спочатку Романовi Малиновському подобалося вiдчувати себе Пiгмалiоном, котрий лiпить Галатей (Lukash, “Slovnyk 284);

4) бажаноï тотожностi, що ґрунтується на наслiдуваннi, уподiбненнi, iснуваннi в чиємусь образi: ‘ВІ / його еквiвалент + дiєслiвна зв’язка рос. cлыть, прикидываться, изобразить, уподобиться, выглядеть, укр. корчити, англ. pretend тощо + КО у вiдповiднiй вiдмiнковiй формi’: Зачем же, не прикидываясь даже Ловласом, <…> сбил он с толку бедную девушку?*; Зою Космодемянську корчить, еге?**; It’s no use pretending that we are Romeo and Juliet (БШоу).

V тип iмплiцитних контекстiв-актуалiзаторiв подiбностi (збiгу) вторинний об’єкт ≈ вихiдний денотат репрезентований моделями:

1) повна тотожнiсть та модальний вiдтiнок впевненостi: А) ‘якiсний прикм. (рос. совершенный, настоящий, прямой, форменный, решительный, подлинный, чистый, укр. справжнiй, викапаний, англ. real) + КО’; англ. ‘прислiвник quite + КО’: – Прометей, решительный Прометей*; “ну, викапана Мерелiн Монро!” (Lukash, “Slovnyk 245); Monsieur is a real Monter Cristo (Дж. Голсуорсi); Б) ‘просто / прямо + КО’: Я и с той стороны, и с другой, и подарки-то, и то, и се; Гибралтар, просто Гибралтар!*;

2) ‘модальнi словосполучення / прикметники / прислiвники зi значенням часткового збiгу та вiдтiнком невпевненостi (здогадностi та сумнiву) (рос. можно сказать, своего рода / в своем роде, почти; укр. можливий та iн.) + КО’: <…> это Наполеон своего рода*; На жаль, єдиним можливим Моделянi з того забитого автовокзалу був я**.

VI тип експлiцитних контекстiв призначений для зiставлення (ототожнення) вторинного об’єкта з кiлькома вихiдними денотатами. Г. П. Лукаш називає однакове предметне спiввiднесення кiлькох конотонiмiв на зразок О цiцерон районного масштабу! О демосфен в кольчузi iз цитат! кореферентнiстю (Lukash, “Aktualni pytannya” 121). Маємо пiдставу не вважати кореферентними вiдношення мiж конотонiмами, що входять до одного перелiчувального ряду. Формула ‘хтось є кимось’ у сферi конотонiмiï “працює” на ототожнення, задане конкретною ситуацiєю. У контекстi Платон Михалыч Платонов был Ахиллес и Парид вместе: стройное сложенье, картинный рост, свежесть – все было собрано в нем (М. В. Гоголь) низка ВІ актуалiзує сукупну семантику, тобто Платон Михалыч Платонов = вместе Ахиллес + Парид, отже, ототожнення виникає мiж “збiрним” вторинним i первинним об’єктами. Оскiльки змiст образу Ахиллес + Парид, що корелює з поетонiмом Платон Михалыч Платонов, не є механiчним складанням значень окремих компонентiв (Ахиллес, Парид), то неправомiрно називати такi вiдношення кореферентними.

Г. П. Лукаш розглядає конотонiмнi ряди як явище синонiмiï, де немає домiнанти, акцентуючи увагу на “життi” КО в однiй або рiзних часових парадигмах: Адвокат, братiку, адвокат, Демосфен, Софокл, Аристотель, i все, що хочеш (Lukash, “Aktualni pytannya” 178–179). У цьому випадку вiдношення мiж iменами виражає модель ‘перелiк КО, якi реалiзують амплiфiкацiю за рахунок синонiмiï’. Семантика акумулюється нагнiтанням бiльш-менш однакових (схожих) якостей у кожному наступному iменi. Пор.: cемантична домiнанта ‘скупiсть’: Его лицо, носившее характернейшие черты Шейлока, Гарпагона и Скупого рыцаря, не изменилось (IIльф, Є. Петров); сема ‘видатна особистiсть, яка виявила себе у певнiй сферi дiяльностi’: He would never be a Darwin or a Dickens, a great artist or scientist <…> (Дж. Фаулз). Однак мiж конотонiмами не завжди встановлюються синонiмiчнi вiдношення. “Об’єднання” iмен, що корелюють з одним вторинним денотатом, може виявляти суперечнiсть. Пор. модель ‘перелiк КО, якi вiдображають сукупнiсть взаємовиключних сем’: Другой, пожилой, – Архипов <…> бестия, шельма и теперешний товарищ Сизобрюхова, Иуда и Фальстаф, все вместе, двухкратный банкрот и отвратительно чувственная тварь, с разными вычурами (Ф. М. Достоєвський).

Особливим рiзновидом є комплекснi моделi, що поєднують рiзнi характеристики. Пор.: ‘невiдомiсть i невизначена просторова локалiзацiя’: Это какой-то уездный Отелло: слышишь, он и там никуда не пускал жену*; ‘невизначенiсть часу i конкретизацiя простору’: Грати закохану, творити нашу украïнську Офелiю з тих не знаних менi окупацiйних ночей**; ‘невiдомiсть i конкретизацiя нового часу’: А потiм з’являється збирати трупи / якийсь новоспечений Фортiнбрас (О. Забужко) тощо.

Потенційна здатність імен розвивати переносні значення не припиняється. Ще належить з’ясувати складнi питання метафоризаціï та конотонімізаціï, узуального / оказіонального вживання конотонімів, виявити причини й умови поширення (інтерлінгвальні / інтралінгвальні) КО та ін. Окремо слід спинитися на проблемах вивчення “знакових” конотонімних одиниць, що формують ядерну зону мовної картини світу, відбиваючи її динаміку. Відсліджування спільних і відмінних ознак, наявних у конотонімах одно- і різносистемних мов, дасть можливість змоделювати частину інтерлінгвального культурного простору, порівняти національні й загальнолюдські цінності крізь призму імені.



[1] Знаком * позначено приклади iз словника Є. С. Отiна; ** монографiï Г. П. Лукаш «Актуальні питання української конотоніміки».

[2] Моделi В, Г, Д тотожнi за змiстом.

References. 

References

Belicka, Evgeniya. “Konotonymizatsiya onimiv yak leksyko-semantychnyj process.” Diss. Donetsk National. U, 2000. Abstract. Print.

Kalinkin, Valeriy. Poetika onima. Donetsk : Yugo-Vostok, 1999. Print.

Lukash, Galina. Aktualni pytannya ukrayinskoyi konotonimiky. Donetsk : TOV PROMIN’, 2011. Print.

Lukash, Galina. Slovnyk konotatyvnyh vlasnyh nazv. Vinnica : TOV Nilan-LTD, 2015. Print.

Nahimova, Elena. Precedentnyye imena v massovoj kommunikaciyi [Text]. Ekaterinburg : GOU VPO Uralskij gosudarstvennyj pedagogicheskij universitet, 2007. Print.

Оtin, Evgeniy. Slovar konnotativnyh sobstvennyh imyon. Moskva : ООО А Temp, 2006. Print.

Pavluk, Ludmyla. Znak, simvol, mif u masoviy komunikaciyi. Lviv : PAIS, 2006. Print.

Ratnikova, Iryna. Imya sobstvennoye: ot kulturnoy semantiki k jazykovoy. Minsk : BGU, 2003. Print.

Rozanov, Vasiliy. “Legenda о velikom inkvizitore Dostoyevskogo. Opyt krytycheskogo kommentariya (1891)” Rozanov, Vasiliy. Mysli o literature. Мoskva : Sovremennik, 1989. 41–157. Print.

 

Надійшла до редакції 02 березня 2018 року.