Lexicographic Description of the Functional Wealth of Personal Pronouns (using ти – ви Opposition as an Example)

© The Editorial Council and Editorial Board of Linguistic Studies

Linguistic Studies
Volume 37, 2019, pp. 33-38

Lexicographic Description of the Functional Wealth of Personal Pronouns (using ти – ви Opposition as an Example)

Yasakova Nаtaliya

Article first published online: June 1, 2019 


Additional information

 Author Information: 

Nаtaliya Yasakova is Doctor of Philology, Associate Professor of Department of the Ukrainian language at National University of “Kyiv-Mohyla Academy”. Correspondence: n.yasakova@ukma.edu.ua

Citation: 
Yasakova, N. Lexicographic Description of the Functional Wealth of Personal Pronouns (using ти – ви Opposition as an Example) [Text] // Linhvistychni Studiyi / Linguistic Studies : collection of scientific papers / Vasyl' Stus 
Donetsk National University; Ed. by Anatoliy Zahnitko. Vinnytsia : Vasyl' Stus DonNU, 2019. Vol. 37. Pp. 33-38. ISBN 966-7277-88-7

DOI: http://dx.doi.org/10.31558/1815-3070.2019.37.5

Publication History:

Volume first published online: June 1, 2019
Article received: February 20, 2019, accepted: March 15, 2019 and first published online: June 1, 2019

Annotation.

Розглянуто проблеми лексикографічного опису особових займенникових іменників. З’ясовано стратегію й принципи адекватної презентації в словнику функційного багатства таких одиниць. Запропоновано зміни до тлумачення займенникових слів ти і ви.

Keywords: лексикографічний опис, дейктичне слово, займенникове слово, особовий займенниковий іменник, тлумачення займенникових слів, опозиція ти – ви, ввічливе ви, прагматична інформація в словнику.



Abstract.

LEXICOGRAPHIC DESCRIPTION OF THE FUNCTIONAL WEALTH OF PERSONAL PRONOUNS (using тиви opposition as an example)

Nаtaliya Yasakova

Department of the Ukrainian language, National University of “Kyiv-Mohyla Academy”, Kyiv, Ukraine

Abstract

Background: The lexicographic description of personal pronouns of the Ukrainian language never was the subject of a special study. However, practice shows that their functional presentations are only partially given in definition dictionaries and inconsistently interpreted. In addition, a systematic approach to the presentation of deictic words, in general, is poor.

Purpose: The purpose of this article is to offer a strategy for optimizing the interpretation of personal pronouns in Ukrainian dictionaries.

Results: Both ти and ви have two meanings each in the modern Ukrainian literary language. A bunch of shades of the first meaning is verbalized by the pronouns in lots of communicative environments. The first meaning of ти has the following shades: 1) appealing to one close person, 2) appealing any person in an unceremonious or rude speech, 3) appealing in a conversation with a much younger adult addressee, 4) appealing of a speaker to himself, 5) to animals, 6) rhetorical appeal to anyone, anything, 7) appeal of an author to a reader of an artistic or publicistic work, 8) sacred Ти. The first meaning of ви covers the following shades: 1) appealing to several interlocutors or an interlocutor and third parties; 2) polite appeal to one person, usually used in a conversation with older people, strangers, people with higher social status, in an official environment; 3) a traditional appeal to an elderly relative; 4) an ironic appeal to any interlocutor. In the second meaning, ти and ви cover any person and represent different degrees of generalization. The use of ти makes generalization more defined.

Discussion: The dictionary is designed both to provide information to a reader on lexemes as components of the system of language and inform on the rules of their use in various discourses and communicative environments. In particular, a definition dictionary should adequately represent the functional wealth of pronouns.

The lexicographic description of personal pronouns should be systemic. It should be made following the uniform, clear rules, considering the class these words possess (я ти, я ми, ти ви, ми вони, він вона). Interpretation should include the full range of functions of pronouns in a typical communicative environment. Since the lexicographic description strategy is mainly focused on satisfying the needs of a dictionary user, the offered meaning should be infor­mative and concise. Related functional options should be described within one shade of meaning, and smaller semantic and pragmatic differences in the use of pronouns should be accompanied with illustrative material.

Key words: lexicographical description, deictic word, pronoun, personal pronoun, interpretation of pronouns, opposition ти ви, polite ви, pragmatic information in a dictionary.

 

Vitae

Nаtaliya Yasakova is Doctor of Philology, Associate Professor of Department of the Ukrainian language at National University of “Kyiv-Mohyla Academy”. Her areas of research interests include functional linguistics, cognitive linguistics, categorical linguistics and communicative linguistics.

Correspondence: n.yasakova@ukma.edu.ua

Article.

Наталія Ясакова

DOI 10.31558/1815-3070.2019.37.5

УДК 811.161.2’366.56’367

 

ЛЕКСИКОГРАФІЧНИЙ ОПИС
ФУНКЦІЙНОГО БАГАТСТВА ОСОБОВИХ ЗАЙМЕННИКОВИХ СЛІВ (на прикладі опозиції ти – ви)

 

Розглянуто проблеми лексикографічного опису особових займенникових іменників. З’ясовано стратегію й принципи адекватної презентації в словнику функційного багатства таких одиниць. Запропоновано зміни до тлумачення займенникових слів ти і ви.

Ключові слова: лексикографічний опис, дейктичне слово, займенникове слово, особовий займенниковий іменник, тлумачення займенникових слів, опозиція ти – ви, ввічливе ви, прагматична інформація в словнику.

 

Вступ. Нині перед українською тлумачною лексикографією постала низка складних завдань. Окрім роз­в’язання проблем, що загалом властиві сучасному словникарству, наприклад, адекватного відбиття змін у лексиконі, спричинених стрімким технічним розвитком і глобалізацією, українські фахівці змушені виправляти хиби, що ними рясніють словники радянської доби. Мовна практика засвідчила гостру потребу усунути ідео­логічні нашарування у тлумаченнях лексики, що стосується різноманітних сфер суспільного життя – політичної, релігійної, мистецької, економічної тощо; повернути до активного обігу слова, які були вилучені або зазнали невиправданих обмежень у вживанні; очистити лексикографічні праці від росіянізмів. Без таких змін тлумачний словник не може виконувати своїх важливих суспільних функцій. Отже, погляди українських лексикографів часто спрямовані в минуле, адже без відновлення втраченого не можливий і рух уперед.

Водночас розвивається теорія лексикографії, змінюється бачення словника й словникової статті як специ­фічного лінгвістичного жанру. З огляду на сучасний розвиток мовознавства, зокрема нові підходи у вивченні проблем лексикології та граматики, опис багатьох лексем у тлумачних словниках української мови потребує вдосконалення. Трансформація лінгвістичної наукової парадигми зі системоцентричної на антропоцентричну зумовила перегляд вимог до тлумачних словників, постала «проблема найповнішого відбиття у словнику і мовної системи …, і її важливих узуальних підсистем («узусів»), і правил, що визначають норми вживання, і, нарешті, окремих стереотипних висловлювань і кліше, що передають поняття культури та ідеології, більш або менш стійких і загальноприйнятих … (Rеу and Dеlеsаllе 264). Українські дослідники визнають антропоцентричність однією з фундаментальних засад навчальної лексикографії і констатують появу іншомовних тлумачних словни­ків нового зразка, покликаних задовольняти комунікативні потреби користувача, подаючи якнайповнішу інфор­мацію не лише про семантику слова, а й про параметри його функціювання (Mejzerska 43). Актуальності набуло питання про обсяг, спосіб подання комунікативно важливої інформації, що охоплює національно-культурний, гендерний, емоційний, ситуативний складники. Тож, удосконалення тлумачного словника української мови перед­бачає, з одного боку, усунення викривлень, спричинених упливом комуністичного тоталітаризму і русифікації, а з другого, – осучаснення тлумачень відповідно до рівня наукових знань про мову та потреб користувачів.

Одними з найуживаніших, зокрема в діалогічному мовленні, є особові займенникові іменники. Цей кіль­кісно невеликий клас одиниць вирізняється особливою роллю в організації комунікативної взаємодії та багат­ством семантико-прагматичних відтінків, що часто мають етноспецифічний характер, засвідчують найважливіші аспекти спілкування, властиві певному соціуму. Прономінальна парадигма у більшості індоєвропейських мов зазнала істотних змін унаслідок упливу екстралінгвальних чинників. Їх простежено у ґрунтовній праці В. Поно­маренка «Вторинна номінація у займенниковій сфері». Порівнявши займенникові структури звертання у роман­ських, германських і слов’янських мовах, автор відзначив їхню виразну своєрідність: «в цьому разі ступінь генеа­логічної спорідненості не можна вважати визначальним, бо навіть відмінності на суто парадигматичному рівні унеможливлюють побудову чітких групових або міжгрупових ізоглос», а у разі врахування хоча б найголовніших аспектів функціювання, загальна картина стане ще «ексцентричнішою» (Ponomarenko, “Vtorynna nominaciya” 549).

Природно, що лінгвістів здавна цікавили особливості вживання особових займенникових слів (Benvenist, Byuler, Grimm), а з огляду на істотні соціальні трансформації та зміну пріоритетів мовознавчих досліджень функційне багатство цих одиниць нині привертає увагу багатьох сучасних дослідників різних мов (Bulygina and Shmeljov, Graneva, Himik, Hoarţǎ Cǎrǎuşu, Houtzagers, Uspenskij, Yasakova).

Мета цієї статті – з’ясувати стратегію оптимізації тлумачення особових займенникових слів у словниках української мови.

Проблеми лексикографічного опису згаданих одиниць не були предметом спеціального дослідження в українському мовознавстві. Водночас практика засвідчує не лише частковість подання їхніх функційних виявів у тлумачних словниках, непослідовність інтерпретації, а й відсутність системного підходу до представлення дейктичних слів загалом. Після набуття Незалежності з’явилися навіть такі словники, що взагалі не подавали тлумачення особових прономінативів, оскільки їх не сприймали як виразників етноспецифічних значень (див. напр. Novyj tlumachnyj slovnyk).

Реєстр Тлумачного словника української мови в 11-ти томах, звичайно, не міг обійтися без особових дейктичних слів. Користувач мав змогу побачити їхню своєрідну багатозначність, прагматичну багатоплановість. Наприклад, щодо ми констатовано чотири значення, з-поміж яких перше і третє охоплюють кілька відтінків, останнє марковане як жартівливе: «Уживається замість займ. 2-ї або 3-ї ос. одн. в емоційно-експресивному мовленні (Slovnyk, 4: 699). Хоча тлумачна частина містить деякі неточності – функцію дейктичного слова кваліфікрвано як називання, не відзначено відмінностей між інклюзивним та ексклюзивним ми, опис випадків уживання ми замість я може бути доповнений і поглиблений – загалом стаття є інформативною і відповідає тогочасним вимогам до лексикографічних праць.

Водночас величезний обсяг і різноманітність лексем, що вперше були системно описані в одному слов­нику, зумовили неузгодженість опрацювання слів одного класу. Наприклад, впадає в око бідність тлумачення ви, що не тільки виразно контрастує з представленням решти особових займенникових іменників, а й створює хибне уявлення про притаманну українській мові кореляцію ти–ви. У тлумачній частині до ти подано чотири значення. Перші дві позиції, що презентують описуване слово як особовий займенник, інформують про низку варіантів його функцій: «1. Уживається при звертанні до однієї особи (звичайно близької, а також до будь-якої особи в грубому, фамільярному плані). // Вживається у внутрішньому мовленні при звертанні людини до самої себе. // Уживається при звертанні до тварини. // Уживається в риторичному звертанні до кого-, чого-небудь. 2. Розм. У ре­ченнях неозначено-особових і з узагальненим значенням уживається на позначення людини взагалі» (Slovnyk, 10: 107). Натомість тлумачення ви є надто лаконічним: «Уживається при звертанні до двох чи багатьох осіб або у ввічливій формі до однієї особи» (Slovnyk, 1: 347). Попри виразну вторинність і прагматичну зумовленість пошанної множини її не подано як окремий функційний варіант. До того ж ілюстративний матеріал розміщено за хронологічним принципом, тому першим подано речення зі звертанням до однієї особи (Ви не журіться, мамо. Я піду в найми) і лише наступні два демонструють здатність ви вказувати на кількох осіб. Неструктурованість тлумачення уможливила хибну послідовність ілюстрацій, де похідне значення опинилося на першому місці. Зігноровано також випадки вживання ви з узагальненим значенням, хоча вони досить поширені в мові художньої літератури та публіцистики, напр.: Де ж ви в степу знайдете не то кілка чи хворостину, а навіть хмизу або дубчика? (Ivan Nechuy-Levyts'kyy); Якщо ви читаєте О’Генрі, не вірте його оповіді – в останньому рядку він вас обдурить (Hryhoriy Tyutyunnyk). На жаль, таке саме тлумачення бачимо і в сучасних словниках.

Оптимізація тлумачення особових займенникових слів потребує вироблення єдиних правил опису одиниць цього класу, що уможливить адекватне подання всього багатства їхніх функцій, засвідчених мовною практикою. Користувач словника повинен отримувати найважливішу інформацію про норми вживання дейктичного слова, аби доречно його використовувати та розуміти відтінки значень, істотні для комунікації з різними адресатами за різних умов. З огляду на розмаїття прагматичних чинників і, отже, багатство функційних варіантів кожного з особових займенникових слів, а також обмеженість обсягу словникової статті, таке завдання є доволі складним. Досі немає відповіді на питання, в якому обсязі та яким способом має бути репрезентована у словниках нового зразка комунікативно важлива інформація.

На думку Ю. Апресяна, удосконалити лексикографічний опис особових дейктичних слів можна за допо­могою двох стратегій: перерахування специфічних ситуацій їхнього вживання або введення поняття особистої сфери мовця. Оскільки список поданих у тлумаченні ситуацій завжди може виявитися неповним, учений пере­конаний в ефективності другого підходу. Особисту сферу мовця Ю. Апресян розуміє як відносно самостійний фрагмент наївної картини світу, який охоплює самого мовця і все, що йому фізично, інтелектуально, емоційно близьке. Описане лише один раз за межами словникових статей, це поняття може бути використане в лексико­графічному описі багатьох дейктичних слів. Тож, у тлумаченні ти досить вказати, що таке звертання використо­вують до будь-якого об’єкта, який належить до особистої сфери мовця. Ви ввічливе виступатиме як спосіб звертання до об’єктів, що перебувають за межами цієї сфери (Apresjan 645–646).

Попри продуктивність застосування поняття особистої сфери мовця для інтерпретації багатьох мовних явищ, доцільність і достатність його використання в лексикографічному описі особових займенникових слів є доволі сумнівною. Це поняття не може слугувати універсальним ключем для експлікації в словнику різноманітної соціальної інформації, інкорпорованої у значення дейктичних слів. Власне, й сам учений зазначає, що «фамільярно-грубувате ти доведеться тоді виокремити в самостійне значення або підзначення» (Apresjan 646). Отже, визнає недостатність вказівки на належність / не належність об’єкта до особистої сфери мовця для опису всіх параметрів протиставлення ти – ви.

Поняття особистої сфери мовця лише на перший погляд спрощує тлумачення особових займенникових слів. Корисне в інтерпретації деяких (не всіх!) уживань ти і ви, у лексикографічному описі воно стане ще однією змінною, яка потребуватиме розшифрування, адже особиста сфера може мати різні межі. Належність / не на­лежність адресата до особистої сфери мовця встановлюють і з огляду на власні уподобання, і відповідно до традицій певного суспільства, соціальної групи. Для того, хто не є носієм мови, не знає досконало традицій, постає питання, кого можна зараховувати до особистої сфери, які характеристики адресата варто брати до уваги (вік, стать, соціальний статус, ступінь знайомства), щоб звертатися до нього на ти? Крім того, низку вживань, наприклад, традиційне українське звертання до старших родичів на ви або звертання до чужих дітей на ти, не можна пояснити, користуючись лише поняттям особистої сфери.

Стратегія лексикографічного опису повинна враховувати насамперед інтереси користувача. Отже, опис має бути максимально лаконічним, простим та інформативним. Уведення будь-яких нових понять, що пояснені за межами словникових статей, ускладнить тлумачення. Абстрактні поняття, потрібні в наукових працях, у словниках, що призначені для широкого загалу, недоречні. Тому стратегія перерахування функційних варіантів особових займенникових слів, використання якої бачимо в академічних тлумачних словниках української мови, є виправданою. Проблема полягає в оптимальному групуванні всіх реалізованих у мовленні варіантів. Хоч існує небезпека «прогледіти» якийсь різновид уживань, за ретельного опрацювання фактичного матеріалу та корект­ного формулювання тлумачень вона є мінімальною: типові функції тих чи тих особових займенникових імен­ників буде репрезентовано.

Досліджуючи семантико-прагматичне варіювання категорійних значень персональності, ми встановили, що протиставлення ти – ви охоплює такі функційні різновиди: ти близьке, зверхнє, командне, фамільярне, на­хабне, грубе, співчутливе, дитяче, ти старшого до молодшого; ви старшого співрозмовника, вищого соціального статусу, офіційне, холодне, іронічне, горизонтальної соціальної дистанції (ви незнайомого співрозмовника). Окрім того, за межами цього протиставлення перебуває уживання ви для вказування на кількох співрозмовників, а також низка функційних варіантів ти, що вказують на квазіадресатів (автокомунікаційний, риторичний, риту­альний, віддалений, бестіальний, персонажа та читацький). Осібно розглядаємо Ти сакральне, що його вживають, звертаючись до Бога, Матері Божої, святих (Yasakova 274).

У лексикографічному описі споріднені функційні варіанти варто подавати в межах одного значення, а в разі значної семантичної та прагматичної близькості в межах одного відтінку значення. Важливим є добір ілюстра­цій, що мають доповнювати тлумачення. Першим з-поміж варіантів є той, що має найпростішу семантику, якнай­менше додаткових прагматичних функцій і є найуживанішим. Щодо ти таким є значення, цілком слушно зафік­соване першим в СУМ-11: уживається при звертанні до однієї особи, зазвичай близької. Ілюстрації повинні дати читачеві уявлення про коло тих осіб, яких українці вважають близькими, напр.: – Сиди, сину, та спочивай після далекої дороги, – каже мати, – ти гість в моїй хаті; сиди, сину, а я на тебе буду дивитись, надивлятись… (Ivan Nechuy-Levyts'kyy); Ти, сестричко, принесеш мені обід і попросиш батька піднятися до мене… (Volodymyr Drozd); Ти бачила такого дивака? – шепнула вона [офіціантка] на ходу своїй товарці (Valeriy Shevchuk).

Ти зверхнє, фамільярне, нахабне, грубе, співчутливе демонструють скорочення соціальної дистанції між співрозмовниками, яке порушує прийняті в соціумі норми. Такі уживання протистоять близькому ти і можуть бути об’єднані в межах окремого відтінку першого значення: уживається до будь-якої особи у фамільярному, грубому мовленні. Прагматичні відмінності, що в такому разі притаманні функційним варіантами ти, варто продемонструвати за допомогою ілюстративного матеріалу, напр.: – Так що ти, Михайле, ти ж Михайлом звешся? – Дідушенко різко розвернувся до нього: – Можеш і не сумніватися: ми тебе вже призначили колгоспним заготівельником (Mariya Matios). – Ти чого без черги питався? Треба було б не питатись, а, як усі люди, стояти в черзі… Мудак! (Yuriy Andrukhovych). Помовчи, ти, гусак недорізаний! – грізно забурчав Боженко (Oleksandr Dovzhenko). Щоб зберегти цілісність викладу, полегшити сприйняття словникової статті, ілюстрації повинні бути невеликі за обсягом, але промовисті, хоч такі доволі складно дібрати, адже для розуміння прагматичних харак­теристик мовної одиниці читач має отримати відомості про умови комунікації, її учасників.

Для дитячого ти характерна нерелевантність соціального статусу адресата, зумовлена браком знань про особливості соціальних взаємин. Оцінювати дитяче мовлення як фамільярне можна лише умовно, проте навряд чи є потреба тлумачити його вживання за межами відтінку значення, що охоплює випадки порушення соціальних норм.

У військових і спортивних командах займенниковий іменник зазвичай не вживають: значення другої особи однини виражає дієслівна форма, напр.: – Гей, забирай полонених! Не пускай до німців (Oleksandr Dovzhenko); – Гр-рупи, р-рівняйсь! Стр-рунко! – скомандував старший воєнрук Бушний (Hryhoriy Tyutyunnyk). Попри наявність командного ти у спектрі мовленнєвих утілень категорійної семантики персональності, лексема ти такої функції не має, отже, її не повинна репрезентувати й відповідна словникова стаття.

Особливим є ти, яке чуємо в мовленні старших людей, коли вони звертаються до значно молодших, але дорослих адресатів, напр.: Спасибі, дитино, дай тобі, боже діждатися мужа чи брата (Hryhoriy Tyutyunnyk); Доброго здоровля. Чом би мені не жити? Ци ти хотіла, щоб я вмер, не получивши письма? Давай… (Volodymyr Lys). Мовець демонструє вищий комунікативний статус, право використовувати ти з огляду на старший вік. Нині таке звертання, яке використовують переважно люди з невисокою освітою, може бути витлумачене як фамільярне. Проте воно є традиційним для українців і має бути подане в словнику як окремий функційний варіант з ремаркою розм.

З-поміж функційних варіантів ти, що стосуються квазіадресатів, закономірним видається подання окре­мими відтінками звертань мовця до самого себе, тварин, риторичних звертань. Уживання в художньому, публі­цистичному тексті ти щодо читачів, на нашу думку, варто відмежувати від звичайних риторичних звертань. Останнім властива односпрямованість, натомість зверненню до читача притаманна специфічна діалогічність, від­критість, напр.: Чи доводилося тобі, читачу, брати їжу з рук людей, які самі напівголодні? (Hryhoriy Tyutyunnyk); Ти, що читаєш ці рядки, уже став сам прибульцем, відійшовши недалечко від Східних Воріт (Halyna Pahutyak).

Безумовно, окремого опису в межах першого значення потребує сакральне Ти. Ілюстративний матеріал має засвідчити його вживання в конфесійних і художніх текстах, можливість різного орфографічного оформлення, напр.: Ти й нині вислухай нас, що молимось Тобі за воїнів цих, які зібрались на битву: благослови, і укріпи їх, і подай їм серце мужнє на супротивників та ворогів (Nasha vira); Не віднімай духа Твого від мене, щоб я не трем­тів, наче голуб без сизого неба на тілі (Bohdan Boychuk); – Господи всемогутній і ти, пресвята Богородице, врятуйте наші душі! (Lyuko Dashvar).

На відміну від першого значення, презентованого в словнику низкою відтінків відповідно до семантико-прагматичних функцій займенникового слова, друге значення притаманне ти лише в разі специфічного нерефе­рентного вживання. Ти може вказувати на будь-яку особу, набуваючи узагальненого значення, напр.: І яке тільки людське серце! Ти його порань, до гарячої крові порань, а воно знову відживе і знову стає добре та ніжне (Oles' Honchar, “Sobor”); …Коли ти довго перебуваєш на піку процесів, то можеш помилково подумати, що повністю контролюєш ситуацію… (Dzerkalo tyzhnya). У такому разі ти співвідноситься з узагальненим класом осіб, до яких належить і мовець. Принципово, що речення із займенниковим іменником другої особи може мати узагаль­нене значення, проте не набуває неозначено-особової семантики. Остання реалізується у сфері третьої особи.

У тлумаченні ви важливо виокремити первинне значення, що не має прагматичних нашарувань – здатність указувати на кількох осіб. Це може бути кілька співрозмовників (ви інклюзивне) або співрозмовник і треті особи (ви ексклюзивне), напр.: – Ви ж як хочете, дівчатка, а я вас опроводжу аж додому, щоб оборонити вас від собаки… (Hryhoriy Kvitka-Osnov"yanenko); Заспівали б ви, хлопці… (Oles' Honchar, “Lyudyna i zbroya).

Значення пошанної множини варто тлумачити як похідне. Таке вживання ви поширилося в Україні з ХVІІІ ст. під упливом інших мов, спричиненим активними міжетнічними та міжмовними контактами, а також новими суспільно-політичними процесами (Ponomarenko, “O. O. Potebnya i problema” 107–108). Засвоївшись, ця форма апеляції стала традиційною і набула своєрідних семантико-прагматичних характеристик, що мають бути адекватно представлені в тлумачному словнику. Як відтінок першого значення кваліфікуємо вживання ви у ввічливому мовленні до однієї особи зазвичай старшого віку, вищого соціального статусу або в офіційній ситуа­ції, до незнайомого співрозмовника, напр.: – Що-бо ви, пане сотнику, отсе говорите? (Hryhoriy Kvitka-Osnov"ya­nenko); – Діду! Я чув, що ви вмієте всяких пісень, та ще й дуже давніх? (Ivan Nechuy-Levyts'kyy); – Ну, чого ви не хочете познайомитись зі мною? – прохаюче кажу я знову (Volodymyr Vynnychenko); – Маємо товариша з Києва, – почув [Віктор] офіційний директорів голос. – Я доручаю його вам, Ігоре Петровичу (Valeriy Shevchuk). З-поміж ілюстрацій повинні бути й такі, в яких подано приклад написання ввічливого звертання з великої літери, напр.: Ваша інформація про те, що Ви перекладаєте Ювенала, мене страшенно радує, бо я давно вже чекаю Вашої другої антології (Mykola Khvyl'ovyy); Дорогий Олесю Терентійовичу! Щойно прочитав «Собор». Орлиний, соколиний роман Ви написали, роман-набат! (Hryhoriy Tyutyunnyk).

Поширене в Україні звертання на ви до старших родичів, яке нині відходить у минуле, можна подати окремо, підкресливши його традиційний характер і в ілюстраціях окресливши коло осіб, до яких так звертались і досі звертаються найчастіше: – Татусю! Хіба ж ви не бачите, що не всі в хаті? (Panteleymon Kulish); – Чого це ви, бабуню, так погано сьогодні їсте? (Hryhoriy Tyutyunnyk); Дружина просить: «Мамо, не слухайте радіо, я його викину!» (Lina Kostenko). Також варто виокремити іронічне звертання на ви до будь-якого співрозмовника, напр.: …Та-ак, мандрівнику! З такою пикою тільки в нетрях і жити та живих і мертвих полохати. При таких літах – і така у вас, прости Господи, мордяка! (Ivan Bahryanyy); – Як спалося вам, старий мій рипучий друже? Що вам снилося сю ніч – ліс, де ви зросли, меблева фабрика, де вас зварганили, чи магазин старих меблів, де я вас придбав за пів референтської зарплати? (Hryhoriy Tyutyunnyk).

Друге значення ви, як і ти, реалізує лише у випадку нереферентного вживання, коли вказує на будь-яку особу. Узагальнене значення ви менш виразне, проте послідовність його використання в художніх і публіцистич­них текстах засвідчує потребу репрезентації в словнику.

Отже, ти і ви в сучасній українській літературній мові мають по два значення. Низку відтінків першого значення займенникові слова вербалізують у різноманітних комунікативних ситуаціях. Щодо ти виокремлюємо такі відтінки: 1) звертання до однієї близької особи; 2) звертання до будь-якої особи у фамільярному, грубому мовленні; 3) звертання в розмовному мовленні до значно молодшого дорослого адресата; 4) звертання мовця до самого себе; 5) до тварин; 6) риторичне звертання до будь-кого, будь-чого; 7) звертання автора до читача худож­нього або публіцистичного твору; 8) сакральне Ти. Перше значення ви охоплює такі відтінки: 1) звертання до кількох співрозмовників або до співрозмовника і третіх осіб; 2) ввічливе звертання до однієї особи, яке зазвичай уживають у мовленні до людей старшого віку, незнайомих, вищого соціального статусу, в офіційній ситуації; 3) традиційне звертання до старшого родича; 4) іронічне звертання до будь-якого співрозмовника. У другому значенні ти і ви стосуються будь-якої особи і репрезентують різний ступінь узагальнення. У разі вживання ти узагальнення виразніше.

Удосконалення тлумачень дейктичних слів є актуальною проблемою сучасної лексикографії, що зумовле­но зміною уявлень про зміст і завдання словника. Останній покликаний не лише інформувати читача про лексеми як складники мовної системи, а й повідомляти про норми їхнього вживання, стереотипи мовленнєвої поведінки в різних дискурсах і комунікативних ситуаціях.

Тлумачний словник має адекватно репрезентувати функційне багатство особових займенникових іменни­ків. Удокладнення лексикографічного опису цих одиниць завдяки введенню до словникової статті прагматичної інформації дасть змогу користувачеві отримати відомості про найважливіші аспекти спілкування, його етноспе­цифічні особливості та коректно вживати особові займенникові слова у власному мовленні.

Лексикографічний опис особових займенникових іменників повинен бути системним. Його треба здійсню­вати за єдиними, чітко визначеними правилами, враховуючи опозиції, що властиві цьому класу слів (я – ти, я – ми, ти – ви, ми – вони, він – вона). Тлумачення має демонструвати весь спектр функцій займенникових слів у ти­пових комунікативних ситуаціях, бути водночас максимально інформативним і лаконічним. Споріднені функцій­ні варіанти варто описувати в межах одного відтінку значення, а дрібніші семантико-прагматичні відмінності у вживанні займенникових слів репрезентувати за допомогою ілюстративного матеріалу.

Наступним кроком має бути оптимізація тлумачення всієї системи особових займенникових слів у слов­никах української мови. З огляду на потребу у словниках нового, комунікативно зорієнтованого зразка перспек­тивним є також вивчення шляхів удосконалення лексикографічного опису інших дейктичних слів сучасної української мови.

References. 

References

1. Apresjan, Juriy. Izbrannyje trudy. T. 2: Integralnoe opisanie jazyka i sistemnaja leksikografija (Selected Works. T. 2: Integral language description and systemic lexicography). Moskva: Jazyki russkoj kultury, 1995. Print.

2. Benvenist, Jemil. Obshhaja lingvistika (General linguistics). Moskva: Editorial URSS, 2002. Print.

3. Bulygina, Tatjana and Shmeljov, Aleksej. Jazykovaja konceptualizacija mira (na materiale russkoj grammatiki) (Language Conceptualization of the World (on the material of Russian grammar). Moskva: Jazyki russkoj kultury, 1997. Print.

4. Byuler, Karl. Teorija jazyka. Reprezentativnaja funkcija jazyka (Theory of Language. The representational function of language). Moskva: Progress, 2000. Print.

5. Graneva, Irina. Mestoimenie my v sovremennom russkom jazyke: kommunikativno-pragmaticheskij podhod (The pronoun мы in modern Russian: communicative-pragmatic approach). Diss. Lobachevsky University of Nizhni Novgorod, 2009. Abstract. Web. 14 Feb. 2019.

6. Graneva, Irina.O referentnom i nereferentnom upotreblenii mestoimenija my (On the reference and non-refe­rential use of the pronoun мы). Vestnik Nizhegorodskogo universiteta im. N. I. Lobachevskogo. Filologija. Iskusstvo­vedenie (Vestnik of Lobachevsky University of Nizhni Novgorod. Philology. History of Art) 4 (2008): 206–209. Web. 14 Feb. 2019.

7. GrimmJacob. Über den Personenwechsel in der Rede. Berlin: Königl. Akademie der Wissenschaften, 1856. Web. 1 Feb. 2019.

8. Himik, Vasilij. Kategorija subjektivnosti i ejo vyrazhenie v russkom jazyke (Category of the subjectivity and its expression in Russian). Leningrad: Izd-vo Leningradskogo un-ta, 1990. Print.

9. Hoarţǎ Cǎrǎuşu Luminiţa. Pragmatische Funktionen des Pronomens im aktuellen rumänischen Sprachgebrauch”. Philologika Jassyensia. An VI, № 2(12) (2010): 31–40. Web. 1 Feb. 2019.

10. Houtzagers, Peter. The honorific third person plural in Slavic. Russian Linguistics. 42(1) (2018): 1–26. Web. 5 Feb. 2019.

11. Mejzerska, Iryna. “Pryncypy organizaciyi mikrostruktury slovnykovoyi statti v anglijskyh navchalnyh tlu­machnyh slovnykax (Principles of organization of the microstructure of the vocabulary article in the English educational explanatory dictionaries)”. Naukovyj visnyk kafedry Yunesko KNLU. Seriya Filologiya. Pedagogika. Psyhologiya (Scientific bulletin of the Department of UNESCO. Philology. Pedagogy. Psychology) 30 (2015): 42–48. Print.

12. Novyj tlumachnyj slovnyk ukrayinskoyi movy (New Explanatory Dictionary of the Ukrainian Language). Edby Vasyl Yaremenko, Oksana Slipushko. Kyiv: Akonit, 1999. Print.

13. Ponomarenko, Volodymyr. O. O. Potebnya i problema stanovlennya form uvichlyvosti u shidnoslovyanskyh movah (O. O. Potebnya and the problem of the formation of forms of politeness in the East Slavic languages)Komparatyvni doslidzhennya slovyanskyh mov i literatur (Comparative studies of Slavic languages and literatures). Kyiv: Osvita Ukrayiny, 2010. 104–109. Print.

14. Ponomarenko, Volodymyr. Vtorynna nominaciya u zajmennykovij sferi (Secondary nomination in the pronoun sphere) Indoyevropejska spadshhyna v leksyci slovyanskyh, baltijskyh, germanskyh i romanskyh mov: semantychni ta slovotvirni zvyazky i procesy (Indo-European heritage in the vocabulary of Slavic, Baltic, Germanic and Romanesque languages: semantic and word-formation ties and processes). Kyiv: Vydavnychyj dim Dmytra Burago, 2013, 482–554. Print.

15. Rеу, Alain and Dеlеsаllе, Simone. “Problemy i antinomii leksikografii (Problems and antinomies of lexico­graphy)”. Novoe v zarubezhnoj lingvistike (New in foreign linguistics) ХІV Problemy i metody leksikografii (Problems and methods of lexicography) (1983): 261–300. Print.

16. Slovnyk ukrayinskoyi movy (Dictionary of the Ukrainian Language): V 11-ty t. Kyiv: Naukova dumka, 1970−1980. Print.

17. Uspenskij, Boris. Ego Loguens: Jazyk i kommunikacionnoe prostranstvo (Ego Loguens: Language and Сommunication Space). Moskva: Russian State University for the Humanities, 2007. Print.

18. Yasakova, Nаtaliya. Katehoriya personalnosti: pryroda, struktura ta reprezentatsiya v ukrayinskii literaturnii movi (The Category of Personality: Nature, Structure, and Representation in the Ukrainian Literary Language). Kyiv: National University of Kyiv-Mohyla Academy, 2016. Print.

List of Sources

1. Andrukhovych, Yuriy. Moskoviada (The Moscoviad). Ivano-Frankivs'k: Lileya–NV, 2006. Print.

2. Bahryanyy, Ivan. Tyhrolovy (Tiger trappers). Kyiv: Molod', 1991. Print.

3. Dashvar, Lyuko. RAY. tsentr (PARADISE. сenter). Kharkiv: Knyzhkovyy Klub «Klub Simeynoho Dozvillya», 2010. Print.
4. Dovzhenko, Oleksandr. Kinopovisti. Opovidannya (Film story. Story). Kyiv: Nauk. dumka, 1986. Print.
5. Drozd, Volodymyr. Lystya zemli (Leaves of the earth) T. 1. Kyiv: Vyd. dim. «Kyyevo-Mohylyans'ka akademiya», 2012. Print.
6. Dzerkalo tyzhnya (Mirror of the week)18 (164) (2014). Print.

7. Honchar, Oles'. Lyudyna i zbroya (Man and weapons). Kyiv: Molod', 1978. Print.

8. Honchar, Oles'. Sobor (Cathedral). Kyiv: Veselka, 19    

9. Khvyl'ovyy, Mykola. Tvory (Works) Т. 1: Povist'. Opovidannya. Nezakincheni tvory. Narysy. Pamflety. Lysty (Story. Unfinished works. Essays. Pamphlets. Letters). Kyiv: Dnipro, 1990. Print.

10. Kostenko, Lina. Zapysky ukrayins'koho samashedshoho (Notes of the Ukrainian crazy). Kyiv: «A-BA-BA-HA-LA-MA-HA», 2011. Print.

11. Kulish, Panteleymon. Chorna rada (Black council). Kyiv: Veselka, 1990. Print.

12. Kvitka-Osnov"yanenko, Hryhoriy. Povisti ta opovidannya. Dramatychni tvory (Tales and stories. Dramatic works). Kyiv: Nauk. dumka,1982. Print.

13. Lys, Volodymyr. Stolittya Yakova (Century of Jacob). Kharkiv: Knyzhkovyy Klub «Klub Simeynoho Dozvillya», 2013. Print.

14. Matios, Mariya. Solodka Darusya (Sweet Darusia). L'viv: LA «Piramida», 2005. Print.

15. Nasha vira (Our faith) 6 (316) (2014). Print.

16. Nechuy-Levyts'kyy, Ivan. Tvory (Works) Т. 1: Povisti ta opovidannya. P"yesa (Tales and stories. The play). Kyiv: Nauk. dumka, 1985. Print.

17. Pahutyak, Halyna. Pysar Skhidnykh Vorit Prytulku (Clerk of East Gate of Shelter) L'viv : LA «Piramida», 2003. Print.

18. Poety «N'yu-Yorks'koyi hrupy». Antolohiya (Poets of the New York Group. Anthology). Kharkiv: Vesta: Ranok, 2003. Print.

19. Shevchuk, Valeriy. Barvy osinn'oho sadu (Autumn Garden Colors). Kyiv: Dnipro, 1986. Print.

20. Tyutyunnyk, Hryhoriy. Obloha (Siege). Kyiv: Pul'sary, 2004. Print.

21. Vynnychenko, Volodymyr. Zapysky Kyrpatoho Mefistofelya (Notes snub Mephistopheles). Cherkasy: Brama-Ukrayina, 2005. Print.