Article.
Анатолій Загнітко
DOI 10.31558/1815-3070.2019.37.15
УДК 81’26
ОБ’ЄКТИВНО-ТЕКСТОВІ
ВИМІРИ СТАНДАРТИЗАЦІЇ ТА ЕКСПРЕСИВНОСТІ:
МЕЖІ МОЖЛИВОГО[1]
Розглянуто співвідношення стандартизації та експресивності в межах
художнього тексту, схарактеризовано їх симетрійність та асиметрійність з
опертям на дискурсивні практики, виявлено основні / неосновні засоби вираження
експресивності, рівні такої експресивності, напрями посилення експресивності в
художньому тексті, витворення полів експресивної епатажності з концентрованим
наповненням тексту відповідними лексичними засобами. З’ясовано корелятивність
експресивності зі стильовими течіями.
Ключові слова: текст, стандартизація тексту,
експресивізація тексту, емоційність, експресивний засіб.
The
correlation between standardization and expressiveness within the framework of
the literary text is considered, its symmetry and asymmetry, supported bythe
discursive practices, are characterized, main / non-main means of expressing
expressiveness, levels of such expressiveness, directions of intensification of
expressiveness in the literary text, creation of fields of expressive shock
value with a concentrated content of the text by the corresponding lexical
means. The correlation of expressiveness with the stylistic ideas is revealed.
Key
words: text, text standardization, text expressiveness,
emotionality, expressive means.
1. У сучасній лінгвістиці текст досліджують у різних аспектах і вимірах: структурному (формальному), семантичному і / чи смисловому / змістовому, інформативному та ін., що мотивовано розглядом тексту як підсистеми, встановленням ярусу його організації, а також визначенням відповідного аспекту його дослідження. У лінгвістичному аспекті значущими постають фонетичний, морфологічний, синтаксичний, лексичний, композиційно-синтаксичний, стилістичний яруси, для літературознавчого значущими є рівні: а) персонажів ↔ образів, б) фабули (і / чи сюжету), ідеї ↔ теми (і / чи мотиву). Культурознавчий аспект
вирізняє культурний, естетичний, духовний яруси, а також рівень мовної
компоненти. У сучасних студіюваннях тексту цілком мотивованим постає розгляд
тексту в лінгвокультурологічному, етнолінгвістичному, психолінгвістичному,
лінгвопсихіатричному та іншому вимірах (пор., наприклад: (Zahnitko 2007: 10−17). У
комунікативно-діяльнісному підході істотними постають інформативно-смисловий і
прагматичний яруси тексту із простеженням їх у лінгвальному й екстралінгвальному
аспектах. Важливим є врахування в такому аналізі відповідних компонентів
структури тексту: теми, ідеї, матеріалу
дійсності, сюжету, композиції, мови ↔
мовлення, прийомів ↔ техніки
(Odyntsov 24). Зв’язок лінгвального й екстралінгвального аспектів в організації тексту
реалізується у формальному вимірі через зміст, де лінгвальна основа тексту
формує його екстралінгвальну природу в процесу вторинної комунікативної діяльності.
З погляду породження тексту первинними є екстралінгвальні чинники, а з погляду
інтерпретації – його
лінгвальна основа. Інформативно-смисловий рівень тексту модифікований
по-різному, тому 1) з лінгвального погляду він охоплює: а) фонетичний, б) лексичний, в) морфологічний, г) синтаксичний під’яруси, а з
екстралінгвального: а) предметно-логічний, б) тематичний ↔ ідейно-тематичний, в) сюжетно- (↔ фабульно-) композиційний
підрівні. Для прагматичного рівня властиві: а) експресивно-стилістичний, б) функційно-стилістичний, в) інтенційно-комунікативний
під’яруси. З урахуванням екстралінгвального аспекту прагматичний рівень
містить: а) емоційний, б) образний (↔ персонажний), в) ідейний
(↔ ідейно-смисловий) підрівні (див. Zahnitko 2007: 60–70).
Рівень тексту інколи стає відправним
пунктом його аналізу, тому говорять про рівень як підсистему чи ярус в
організації тексту. Текст є цілісністю і формально, і структурно, і змістовно,
і композиційно, йому притаманні різні функції, з поміж яких значущими в
комунікації постають функції адресанта й адресата (див. Zahnitko 2007: 101–110).
Відповідно до усталеного виділення
функційних стилів кваліфікують і тексти, їх жанрову специфікацію та ін.
Особливий статус належить художнім текстам, що постають результатами
дискурсивних практик, через які можна розпізнавати власне-авторські інтенції
тексту, відповідні настанови та ін. У художньому тексті активно взаємодіють і
водночас контрастують нормативність ↔ стандартність (стандартизованість) та
експресивність (емотивність), співвідношення яких відбивають оригінальність,
упізнаваність тексту, силу його впливу та ін. Заявлене підтверджує актуальність
розгляду корелятивності і / чи
некорелятивності стандартизації й експресивності в художньому тексті в
загальнотипологійному вимірі.
Експресивність тексту загалом та його
складників зокрема перебували в полі зору дослідників А Бондаренко (Bondarenko), С. Єрмоленко (див. Zahnitko 2007: 57–60), М. Кожиної
(див. Zahnitko 2007), В. Кононенка (Kononenko), А. Мойсієнка
(Moysiyenko) та ін.,
звертали також увагу на функційне навантаження окремих мовних засобів у
текстовому просторі (Ф. Бацевич, І. Кочан (див. Zahnitko 2007 та ін.), вияв
текстових категорій (А. Папіна (Papina), О. Селіванова (див. Zahnitko 10) та ін.), диференціювання
текстових рівнів і текстових одиниць Н. Москальська (Moskal'skaya), Г. Солганик (Solhanyk) та ін.), визначення
внутрішньотекстових міжреченнєвих
синтаксичних зв’язків і відношень (К. Долінін (Dolynyn), А. Загнітко
(Zahnitko 2007) та ін.). Науковці також студіювали нормативний вимір тексту (І. Колегаєва
(Kolehaeva), О. Копитов
(Kopytov) та ін.), простежуючи особливості на статус та основні вияви нормативності
в науковому, публіцистичному та інших текстах. Не менш функційно навантаженим
є розгляд окремих стилістичних прийомів у структурі тексту, оскільки для
стилістичного прийому найважливішим постає синтагмальне зіткнення стилістично
маркованих і стилістично немаркованих одиниць
(Л. Мацько, О. Сидоренко, О. Мацько
(Mats'ko, Sydorenko, Mats'ko), А. Бондаренко
(Bondarenko)), водночас актуальним
постає питання про співвідношення нормативних та експресивних вимірів у
художньо-текстовій структурі, їх взаємодії й витворенні особливих силових полів
між ними.
Метою студіювання
є встановлення закономірностей симетрії й асиметрії текстових стандартизацій та
експресивності (експресивізацій) із простеженням їхнього взаємопереходу в межах
художнього тексту. Заявлена мета мотивує необхідність вирішення окремих питань:
1) з’ясування еволюції лінгвістичних поглядів на статус стандартизації в
межах тексту; 2) аналіз типологійних виявів експресивізації в художньому
тексті через співвідношення нормативності й анормативності в текстових
структурах; 3) визначення напрямів посилення експресивності окремих
складників тексту й загальної текстової структури; 4) встановлення
закономірностей формування макроекспресивних текстових площин; 5) вияв
модифікації й трансформації експресивності в гіперекспресивність із
домінуванням останньої.
Методологійною
основою студіювання постає розуміння системно-структурного характеру мовної
системи з внутрішньою рівноважністю компонентів і сприйняття останніх як
таких, що постійно перебувають в активному русі та взаємодії. Сприйняття ймовірнісного
чинника розвитку мови в її комунікативному, когнітивному, репрезентативному та
інших вимірах. Основними загальними методами студіювання є індуктивний
(документування експресивних виявів форм і конструкцій) і дедуктивний
(діагностування гіпотези про силові поля експресивних утворень, визначення
функційного статусу лінгвоіндивідуалізації в загальнотекстовій структурі),
структурний (празька школа) зі з’ясуванням протиставлення нормативного й
анармативного в тексті, доцентрового й відцентрового характеру
лінгвоіндивідуалізацій. Знайшли застосування в дослідженні також метод
інтерпретацій і модифікацій, почасти контент-аналізу.
Матеріалом студіювання стали текстові
фрагменти (1 500
одиниць), дібрані із творів Б.-І. Антонича, Л. Костенко, А. Мойсієнка, Д. Павличка, М. Семенка,
В. Симоненка, В. Стуса та ін.
Теоретичне значення дослідження
мотивоване обґрунтуванням рівневого структурування експресивності художнього
тексту та особливостей її взаємодії з його стандартизацією та нормативністю.
Новизна студіювання визначувана тим, що вперше розглянуто співвідношення
стандартизації й експресивізації в художньому тексті через аналіз рівнів
експресивності, витворення гіперекспресивних і макроекспресивних полів, визначення
окремих моделей модифікації і трансформації експресивності, з’ясування статусу
анормативних форм та утворень у текстових структурах. Практичне значення
розгляду проблеми стандартизації й експресивізації в художньому тексті
мотивоване можливістю використання отриманих результатів в опрацюванні
загальних питань лінгвістики тексту, актуальних питань сучасного мовознавства.
2. Останніми роками активно
досліджуваним стали компетентно-діяльнісний аспект тексту, за якого опертям є інформативно-смисловий (інформативно-змістовий) і
прагматичний рівні тексту, що передбачає розгляд останніх у лінгвальному й екстралінгвальному аспектах. Розгляд заявлених
рівнів охоплює послідовне дослідження основних компонентів структури
тексту (пор., наприклад: (Kopytov)). Зв’язок лінгвального й
екстралінгвального аспектів в організації тексту, врахування значущості
інформативно-смислового, прагматичного та інших рівнів дає змогу досліджувати
текст у його відносно статичному й динамічному вимірах, з’ясовувати його статус
і функційне навантаження в комунікативно-інтенційній площині, встановлювати
співвідношення власне-авторських модальних настанов із модальними мотиваціями
текстуалітету, коли епоха, її обставини не лише мотивують витворення тексту, а
й окреслюють його життєву можність.
Розглядаючи особливості реалізації
модусу в текстовому полі, дослідники вирізняють також наративний рівень, інколи
додають ще й аспект дискретності-континуальності авторського начала, для чого
використовують метод експлікації модусних смислів у тексті, метод
модусного лінгвального портретування, метод лінгвального автопортрету (Kopytov), пор.: Росте Антонич, і росте трава, і
зеленіють кучеряві вільхи. / Ой, нахилися, нахилися тільки,
почуєш найтайніші з всіх слова. / Дощем
квітневим, весно, не тривож! / Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо, / хто
сипле листя – кусні скла на тебе? / У решето ловити хочеш дощ? З
всіх найдивніша мова гайова: / в рушницю ночі вклав хтось зорі-кулі, / на
вільхах місяць розклюють зозулі, / росте Антонич, і росте трава (B.-I. Antonych), де
автор, використовуючи власне прізвище у сполуці з процесуальним предикатом (Росте Антонич), вибудовує асоціативний
ряд (і росте трава) через повтор
процесуального предиката і заключним акордом, де сема процесуальності
імплікована (зеленіють кучеряві вільхи),
а через тридцять три слова постає узагальнення розгорнутого асоціативного тла: З всіх найдивніша мова гайова. Передують
такому узагальненню риторичне питальне речення –
складносурядне безсполучникове з двома підрядними частинами з ініціальним
повторюваним питальним словом хто (Хто стовк, мов дзбан скляний, блакитне небо,
/ хто сипле листя – кусні скла на тебе?) і
питально-стверджувальне односкладне узагальнено-особове речення з єдиним
головним членом ловити хочеш (У решето ловити хочеш дощ?). Чому ж
все-таке найдивніша мова гайова, де
ініціально-аналітичний компонент з усіх
в зредукованій формі окреслює відповідну множину? Через двокрапку в
причинно-наслідковій структурі складнопідрядного безсполучникового подано й
відповідь: в рушницю ночі вклав хтось
зорі-кулі, / на вільхах місяць розклюють зозулі, / росте Антонич, і росте трава,
де кожна метафора (рушницю ночі, вклав
зорі-кулі, місяць розклюють зозулі, на вільхах розклюють місяць) є
когнітивним утворенням з чітко вираженим олюдненням природних явищ. Вияв
метафоричних лінгвоіндивідуалізованих утворень ґрунтовано: 1) на вторинному відмінково-прилеглому елементі у
правобічного опосередкованого валентнозумовленого елемента в контрастивному
вияві зі спеціалізованим лівобічним і правобічними прямо ↔ безпосередньо
контактним і опосередкованим
валентнозумовленими елементами (в рушницю
(← правобічний валентнозумовлений опосередкований спеціалізований елемент
(іменник предметно-локативної семантики)) ночі (← правобічний валентнонезумовлений
неспеціалізований елемент) вклав хтось (←
лівобічний валентнозумовлений спеціалізований елемент (займенниковий іменник
предметної семантики)) зорі-кулі (←
правобічний валентнозумовлений безпосередньо
контактний спеціалізований елемент (іменник предметної семантики) з прикладкою,
що кваліфікує заряд для рушниці); 2) асинтагмальності
валентнозумовлених елементів (на вільхах (валентнонезумовлений
елемент – носій окремої пропозиції (за А. Мустайокі (Mustayoki),
специфікатор)) місяць ((← лівобічний
валентнозумовлений спеціалізований елемент (іменник предметної семантики)) розклюють зозулі (← правобічний
валентнозумовлений безпосередньо контактний спеціалізований елемент (іменник
предметної семантики)), де зозулі й місяць заповнюють відповідні валентні гнізда
дієслівного предиката розклюють і
цілком корелюють із семантикою валентних гнізд, хоча місяць у цій позиції є опосередковано валентнозумовленим. Водночас зозулі й місяць перебувають в асинтагмальних відношеннях між собою,
передбачаючи глибинне тлумачення метафоричного образу першого рівня, на другому ж рівні – сприйняття
активного вияву дії в локативному вимірі (на
вільхах). Повтор у кінці строфи росте
Антонич, і росте трава створює цілісність і замкнутість строфи, оскільки
ініціальні й фінальні конструкції формують не лише замкнутість поетичного
тексту, а й актуалізують значущість процесуальної зміни. Авторська
комунікативна інтенція – транспонувати
власне Я в екстралінгвальний об’єктивний
простір, виявити його співмірність з іншими рівнорядними і / чи нерівнорядними явищами. Значущим у
цьому постає врахування текстуалітету – особливості
життєвих і творчих колізій Богдана-Ігоря Антонича, його постійна жага
самовдосконалення, нестрим творчого пошуку й формування власного творчого
автопортрету.
Особливою для художнього тексту постає
естетичність. З опертям на теорію первинності (прості (primary genres): репліки в повсякденній
комунікації ↔ діалозі) ↔ вторинності (складні (secondary genres): роман мовленнєвих жанрів (Gephart 85−92) естетичність
є третинною (Bakhtyn 2), оскільки для своєї реалізації напрацьовує власну
систему жанрів і принципи поетичності мови (Shmeleva 75). Естетична сфера є
інституційною, тому що передбачає наявність регулярних спеціалізованих видань
(літературних журналів, збірників, альманахів та ін.), навколо яких
відбувається активний творчий діалог із відповідними дискурсивними практиками.
Митець почутий лише тоді, коли його прочитали, зреагували (рефлексії можуть
бути фіксованими й нефіксованими). До цього потрібно також додати і формування поетичних клубів, творчих спілок («Біластудія», «Музагет», «Гроно», «Фламінго»,
«Комкосмос», «Нова генерація», «Ланка», «ВАПЛІТЕ», «Неокласики», «Гарт»,
«Плуг», «Молодняк», «ВУСПП» і т. ін.), що формалізують та інституціоналізують не лише
дискурсивні практики, а й стандартизують їх, надають усталених і відтворюваних
форм жанрової специфікації.
У тексті, його модалітеті значущими
постають адресант та адресат, їх співвідношення. Для художнього твору особливо
ціннісним є інтерпретування почутого, прочитаного й сприйняття з опертям на
увесь обшир пресупозитивних знань. Лише опертя на них уможливлює адекватність
декодування інформативного-смислового й
образно-метафоричного тла, пор.: ффф /
дмухкало пирхкало / шшшш / шипіло шумно за машиною / брудносніг / − тумані / сани – сани / колисали хрусти / м’якшили сичанням / злилися
постатьно / силь / ветки / м’які кокетки / блискними поглядами /
кхе кхе кхе / ! Ви (M. Semenko), де творення поетичного тла
відбувається на експериментальних моделях гри зі словом і його візуалізацією з
наголошенням потреби випустити слово на волю, дати йому простір, нівелюючи
синтаксис і пунктуацію як такі, що стають на заваді для адекватного сприйняття
й прочитання тексту. Такі експерименти обов’язково поєднувані з тим чи тим зображенням – незалежним чи доповнювальним.
Аналізований Вірш (ффф дмухкало пирхкало) можна було б передати у
звичній строфічній формі, але в цьому разі він втратив би центровість звукових
ефектів (ффф ↔ шшш) сучасного міста, розрив цілісних слів (силь / ветка) з наголошенням їх статусу в
поетичному тлі. Адресат-інтерпретатор має володіти текстуалітетними
пресупозитивними знаннями для прочитання самих образів, їх інтерпретації та
вмонтованості в контекст епохи (пор., наприклад, творчий портрет чеського поета
Я. Сейферта, його твори «Citcus», «Počitadlo»та ін.).
З-поміж комунікативних функцій адресанта основною постає функція
повідомлення про суб’єкти, об’єкти, дії, процеси, факти та ін. Функція ж
повідомлення є номінативною (денотативною, референтною). До супровідних належить пізнавальна (когнітивна,
гносеологічна) функція, що полягає в передаванні певних знань, системи образів,
відповідного досвіду. Водночас у мовленнєвому акті реалізована апелятивна функція, основне призначення
якої –
звертання до адресата і вплив на нього. Завдяки їй здійснюється переконання
слухача в певних ідеях, концепціях. Так, у поезії М. Семенка «Сільський
пейзаж» використано прийом поєднання геометричного трикутника (фігура) зі
звуконаслідуванням: О / АО / АОО / / АООО
/ ПАВЛО / ПОПАСИ / КОРООВУ, де актуалізувана функція потенційного суб’єкта,
який водночас є адресатом: адресант прагне спонукати адресата до виконання дії.
Наказ відтворено у природній стихії з наявним відлунням, перегуком.
М. Семенко використовує логогриф для зменшення кількості літер і звуків у
кожному наступному контактному рядку. Формуванням геометричного трикутника
митець відтворює процес передавання мовлення з ефектами пролонгації середніх і
кінцевих складів у словах. Аналізовані
пошуки засвідчують функційне навантаження анормативності в поетичній стилістиці
майстра поетичного слова, значущість у його пошуках
лінгвоіндивідуалізацій, що у своїй цілісності формують портрет лінгвоперсони М.
Семенка.
Експресивна функція сприяє виразній формі
зображення психічного стану адресанта, показу його суб’єктивного ставлення до
висловленого. Останнє виражається різними засобами: інтонаційно,
лексико-семантично (сум, печаль, радість тощо), морфологічно (частки
типу ой, аж та ін.), словотвірно (малесенький, тоненький, свекрушище
і т. п.),
синтаксично (порядок слів) та ін.
Завданням емотивної функції є створення умов для емоційного насичення
тексту, опису різних почуттів мовця. На це орієнтоване використання вставних
слів зразка звичайно, мабуть, очевидно, окличних речень (Для кожного
з нас цей день незвичайний!), незвичайних сполук слів (океани вогнів,
море радості, рушниця ночі).
Поетична функція ґрунтована на інтенції
адресанта на сам знак, звернення автора до естетичних смаків (ширше – почуттів)
адресата, що досягається шляхом ефективного використання поетичних тропів,
фігур, розвитку нових значень слова, немотивованого поєднання слів з метою
формування образного тла: Крилатий вітер, дужий вітер, / що зорі, листя й ластівки несе,
/ сп’яняє серце. Ех, летіти / в зелений квітень, в синь пісень! // Піднявся день, мов олень з кручі, / ніч відплила, мов корабель.
/ Крилатий вітер і пахучий, / мов дзенькіт сріблених шабель (B.-I. Antonych).
Фатична (контактновстановлювальна /
контактнорегулювальна) функція необхідна для підготовлення слухача до
сприйняття, відповідного зосередження його уваги у процесі спілкування,
підтримування уваги слухача. На це можуть бути спрямовані спеціалізовані засоби
типу пам’ятаєш, згадай: 1) у діалозі: А пригадай, про що з тобою я вчора говорив,
саме про це...; 2) в монолозі: А в цьому разі треба згадати ще й таке...
Для
художнього тексту особливо актуальними постають комунікативні функції адресата (читача, слухача, реципієнта,
комуніканта), пов’язані безпосередньо з його поведінкою у процесі спілкування
та з оцінкою ним мовленнєвого змісту повідомлення. Основними функціями адресата
є спілкування і сприйняття. Перша орієнтована на
увагу й розуміння нової інформації читачем, із бажанням спілкуватися з
адресантом. Друга функція визначувана напрямами розуміння національно-мовних,
мовленнєвих, соціальних, когнітивних (ментальних) асоціацій, ситуацій, пов’язаних з умовами мовленнєвого акту, знанням
адресатом певної мови та рівнем такого знання, мотивована можливостями
декодування смислових, лексичних, фразеологічних, морфологічних, синтаксичних,
поетичних знаків і символів.
Фатична функція є конктактновстановлювальною і пов’язана з підтримуванням
слухачем мовленнєвого спілкування, його уваги до повідомлення та ін., пор.: Продовжуй!
Досить! Перестань! Фатичну функцію виконує й оголошення перерви на нараді,
лекції, закриття книги.
Естетична функція реалізується належно
лише в тому разі, коли текст задовольняє уяву читача, є адекватним для його
смаків і викликає в нього належне сприйняття й розуміння. Поетична функція
досягається за наявності уміння читача, слухача декодувати символи,
усвідомлювати поетичні образи, вловлювати підтекстову інформацію. Так, у циклах
поезій «Каблепоема за океан» і «Моя мозаїка» М. Семенко майстерно
використовує різноманітні геометричні фігури, основу яких завжди становить
квадрат. Митець творчо переосмислює розмір літер,
їх розподіл, диференціює їх між рядками: СЛУХАЙТЕ!
/ (циркулярно). / Москва – Владивосток – Гонолупу – Сан- / Франциско – Чікаго –
Нью-Йорк – Лон- / дон – Париж – Берлін – Варшава – Київ / (циркулярно) /
електричною ниткою / духу криці / обмотую камінь / залізо й дим / волею людини
визволеної / сталевий птах кине оком / на горизонти міст. / іскра зворушить
огні серць. / ллється воля суцільна / улиці тунелі й / потягами кам’яниць.
/ од міста до міста проллється хвиля / дзвони й сурми новітніх бойців. / сонце
вигляне на руїну / піде клич з континенту на / континент. Поезомалярство митця охоплює
й географічний ряд зі спеціальними розривами (Москва – Владивосток – Гонолупу – Сан- / Франциско – Чікаго – Нью-Йорк
– Лон- / дон – Париж – Берлін – Варшава – Київ), сприйняття якого відбувається
циркулярно (директивний мовленнєвий акт), оскільки / електричною ниткою / духу криці / обмотую камінь / залізо й дим /
волею людини визволеної, тому й не дивно, що од міста до міста проллється хвиля / дзвони
й сурми новітніх бойців, адже вони нестимуть нове й новітнє.
Лінгвоіндивідуалізаційний порив у творенні візуального малюнка дає змогу
адресатові належно сприйняти форму та її вербальне наповнення. Анормативність
та відхилення від стандартних і стандартизованих синтаксичних конструкцій і
морфологічних форм актуалізують експресивне тло поетичного тексту, його ж
метафорика зорієнтована на когнітивний простір уяви адресата.
3. Поняття експресивності використовують у біології, генетиці, де її кваліфікують як ступінь вияву у фенотипі різних осіб того самого алеля відповідного гена, а кількісні показники такої експресивності встановлюють на ґрунті статистичних даних. У лінгвістиці експресивність
визначають як властивість певної сукупності мовних одиниць передавати суб’єктивне
ставлення мовця до змісту і / чи адресата мовлення, а також сукупність якостей
мовлення і / чи тексту на основі мовних одиниць. Художній текст завжди персоналізований,
оскільки відбиває авторські експресивні інтенції, внутрішньо мотивовані й зовнішньо
орієнтовані. Так,
наприклад, у тексті: Гуляю я… Луг… / І – / Гул у луг. / Диво: не сяє ясен
овид… / Круговиду диво-гурк… / Луг… Я свищу ледь не Дунаю: / «Ану!»
День, де лущився гул, / Гуля, і турка-крутія Луг / Тне, мудрогорд, умент /
(«Ану!..» − луна /
Гула за Базалуг). / Гуляю я… Луг (A. Moiseienko) внутрішні інтенції
передані через лексеми Базалуг
(Базавлук – у давнину острів на Дніпрі в гирлі річок Чортомлик, навпроти річки
Підпільна і Скарбна), Луг (Великий
Луг – історична назва місцевості) та ін. У синтагмальних моделях зразка турка-крутія Луг / Тне; луна / Гула за Базалуг і т. ін. І в цілісній структурі
твору відтворено історичну пам’ять (і Луг (Великий Луг), Базалуг) про славну Запорізьку
Січ, тому й луна / Гула, Гул у луг, свищу
ледь не Дунаю і турок-крутій, і День <...> Гуля, і мудрогорд. Зовнішні інтенції визначувані
значущістю функції фатичності, витворенні особливої атмосфери довіри й відкритості,
співпереживання. Анафора Гуляю я… Луг… не лише передає панорамність зображеного, а й орієнтована на адресата спільно відчути силове поле Лугу. Лексичний повтор Луг (2 + 2) з умовчанням (… → 2) переносять читача в історичну епоху «реальності» і самого Лугу, і Базалугу, й існування Січі, тому й свищу до Дунаю, де зримо постають сторінки вимушеного переселення козаків для врятування національної самоідентичності, пор. Уривок із народної пісні: Ей, джуро Яремо, / Да добре ж ти дбай, / Да на коня сідай, / Да їдь понад лугом Базалугом, / Та понад Дніпром-Славутою. Експресивність тексту
зреалізована й лексично, й морфологічно (ясеновид),
і словотвірно (диво-гурк, мудрогорд),
і синтагмально (турка-крутія Луг / Тне, луна / Гула за Базалуг), і пунктуаційно з особливим навантаженням індивідуально-функційного
принципу (І – / Гул у луг. / Диво: не сяє ясен овид) – з 20 використаних розділових знаків дев’ять мають власнеавторську мотивацію.
Реалізація експресивізації в аналізованому тексті з чітко вираженою суб’єктною
позицією (Гуляю я, Я свищу) є комплексною з домінуванням синтагмального й синтаксично-пунктуаційного
засобів. Інтродуктивний
компонент («Ану!..» − луна / Гула за Базалуг) наче перериває динамічну оповідь,
що реалізує навантаження поета-медіума.
4. Поетична
функція як відтінкова, що обов’язково передбачає творчу активність двох начал – суб’єкта-адресанта й об’єкта-адресата, найпослідовніше виражає експресивність.
Адже «завірусовані» автором слова окреслюють поетичний контур зображення, який має
перетворитися в образ сприйняття, переживання (пор. (Maksymova 101−105)). Семантична багатоплановість слова з актуалізацією
прямих та образно-переносних значень, несподіваних осмислень, нюансів відбиває
напрями реалізації поетичної функції мови. Зовнішньо експресивні інтенції зорієнтовані
на формування відповідної рухомості образу, думки, переживання значення,
просвічування одного значення через інше для створення особливого естетичного ефекту,
пор.: Проти ночі / під божественним
покровом / троє ангелів / зібрались
на розмову. // Перший: «Знаю колись її / смішним дівчатком− / то з тюльпаном
жебоніла, / то з курчатком». // Другий (скрадливо сльозу / змахнув з-під вії): / «Я пізнав
/ її дівочі світлі мрії. / А було, й застерігав, / навчав без ліку… / І, до
речі, / познайомив з чоловіком». // − А сьогодні, / як живеться нашій Любі? //
«Як живеться? / То в Фейсбуці, то в Ютубі, − / мовив Третій, / з-під крила діставши
ноут. − / Зараз гляну і дізнаюсь, / що нового» (L. Venedyshyn. Shcho novoho? // Literaturna Ukraina. 2018.24.07). Три діалоги з дієслівною доцентровістю (сім форм доконаного
виду й сім форм недоконаного виду) відтворюють плин розмови, її інформативного обростання,
насичення невідомим. Експресивність тексту симетризована з використанням нормативно
упорядкованих конструкцій: троє ангелів /
зібрались на розмову, «Я пізнав / її дівочі світлі мрії, вживанням словниково упізнаваних
значень і відтінків і под. Слова набувають естетичної значущості,
неповторності, нових асоціативних мотивацій.
У сучасних модерних і постмодерних текстах інколи можна спостерігати
їх насичення стилістично забарвленими лексемами, що охоплюють жаргонізми, професіоналізми,
сленгізми, обсценну лексику та інші, що надає їм особливої експресії: Нашому шоферюзі довелося нестерпно довго
сигналити і з усіх сил обдавати ту шлоїбень
вихлопними газами, аж урешті ми все-таки рушили під їхнє переможне улюлюкання (Yu. Andrukhovych); «А
взагалі заткнись. У нас кінчаються гроші.
Так що будемо хавати варену картоплю
з хлібом, як селяни. Щоб нажертися.
Ці падлюки чим вище, тим більше бабла деруть за хавку» (I. Karpa).
Надмірне наповнення тексту подібними елементами надає йому
ознак колоквіалізації, а експресивність належить до епатажних. Аналізовані лексеми
постають конструктивними й естетично значущими елементами тексту, формують особливі
площини експресивного напруження. У подібних реалізаціях наявна асиметрія стандартизованих
та експресивних структур, оскільки насичення тексту такого зразка лексемами та їх
похідними відбиває відхилення від нормативних і кодифікованих вимірів.
Художній текст постає особливим полем для реалізації творчих
інтенцій митця, що інколи передається лише у власне-авторських утвореннях зразка
«Та, що біжить по клавішах…» (L. Venedyshyn // Literaturna Ukraina. 2018.26.07, 2018.26.07); Той, що греблі рве; Той, що в скалі сидить (Lesia Ukrainka); Той, що біжить лібринтом (назва фільму); Той, що біжить по лезу (назва фільму); Той, хто пройшов крізь вогонь (фільм М. Іллєнка); Той, хто до краю дійде;
Той, хто невдовзі впаде (S. Babkin); Той, хто позаду йде; Той, хто до краю дійде. У таких номінаціях використано фразеологізовану усталену модель для називанняособи. Предикативна конструкція є аналітичним засобом називання особи, для якої немає однослівного відповідника в словниковому фонді, пор. також: той,
що йде попереду; той, що попередив мене, інколи такі предикативні номінації графічно передають одним словом: ТойХтоПройшовКрізьВогонь та ін. Подібні вияви спостережувані
і в заголовках творів, коли автор прагне через усталені лексеми надати посиленої
експресивності зображеному, сконцентрувати увагу: «При_сутність», «Не-так» (L. Venedyshyn // Literaturna Ukraina.2018.26.07, 2018.26.07) та ін. 5. Гра художніх смислів,
подвоєння та
взаємодія реального й уявлюваного, дійсного й абстрагованого створюють естетичний ефект,
тривають мить.
Розпізнаванння обертонів
і нюансів художнього тексту можливе за умови достатнього розуміння нових смислових площин у
тексті. Діагностування стандартизації
й експресивізації в межах тексту можливе через встановлення загального тла його нормативності
та вияву експресивних компонентів
у його структурі,
простеження рівнів експресивності – нульового, помірного,
надмірного і под. та окресленням симетрійност й асиметрійності між стандартизованими й експресивними конструкціями. Експревізація тексту має багатошаровий і багатовимірний вияв із домінуванням
одного і / чи більше рівнів її реалізації. Експресивізація тексту пов’язана з авторськими інтенціями,
ступенем та особливостями персоналізації. Перспективним є вивчення співвідношення
стандартизації й експревізації тексту з цілісним охопленням усіх творів одного митця
і / чи певної стильової течії (наприклад: романтизму чи модернізму), що уможливлює
визначення загальних тенденцій розвитку й посилення експресивізації,
проникнення її елементів у стандартизовані площини.
[1] Дослідження
виконано в межах фундаментального наукового проекту “Об’єктивна і суб’єктивна мовносоціумна
граматика : комунікативно-когнітивний та
прагматико-лінгвокомп’ютерний виміри” (0118U003137)..
References.
References 1. Andrukhovych,
Yuriy.
Tayemnytsya : [roman]. Kharkiv: Folio, 2007. 477. Print. 2. Bakhtyn, Mykhayl. Estetyka slovesnoho tvorchestva : [nauch. yzd.] / Mykhayl Bakhtyn. Moskva: Yskusstvo, 1979. 423. Print. 3. Bondarenko,
Alla. Tekstovo-svitohlyadni modeli khudozhn'oho movomyslennya ХХ stolittya
: [monohrafiya]. Nizhyn: Vydavets' PP Lysenko Mykola, 2009. 323. Print. 4. Valhyna, Nyna. Teoryya teksta : [ucheb. posob.]. Moskva: Lohos, 2003. 173. Print. 5. Hal'peryn, Yl'ya. Tekst kak obъekt
lynhvystycheskoho yssledovanyya : [monohrafyya]. 5-e yzd., stereotyp. Moskva:
KomKnyha, 2007. 144. Print. 6. Holyanych, Mariya. Vnutrishnya forma slova i
khudozhniy tekst : [monohrafiya]. Ivano-Frankivs'k: Play, 1997. 18. Print. 7. Dzhandzhakova, Evhenyya. Stylystyka
khudozhestvennoho teksta : [ucheb. posob.]. Moskva: Yzd-vo Moskovskoho
ynstytuta ynostrannykh yazykov, 1990. Print. 8. Dolynyn, Konstantyn. Ynterpretatsyya
teksta : [ucheb. posob.]. Moskva:
Prosveshchenye, 1985. 288. Print. 9. Dudyk, Petro. Stylistyka ukrayins'koyi
movy : [navch. posib.]. Kyyiv: VTs
«Akademiya», 2005. 368. Print. 10. Zahnitko, Anatoliy. Linhvistyka tekstu:
teoriya i praktykum : [nauk.-navch. vyd.]. Vyd. 2-e, vypr. i pererob. Donets'k: TOV
«Yuho-Vostok, Ltd», 2007. 317. Print. 11. Kamenskaya, Ol'ha. Tekst y kommunykatsyya :
[ucheb. posob.]. Moskva: Vysshaya
shkola, 1990. 15. Print. 12. Karpa, Irena. Pitsa «Himalayi» :
[roman]. Kharkiv: Klub Simeynoho
Dozvillya, 2011. 400. Print. 13. Kovalyk, Ivan. Metodyka linhvistychnoho analizu
tekstu : [navch. posib.]. Kyyiv: Vyshcha shkola, 1984. 118. Print. 14. Kolehaeva, Yryna. Tekst kak edynytsa nauchnoy y khudozhestvennoy kommunykatsyy : [monohrafyya]. Odessa: Yzd-vo OHU ym. Yl'y Mechnykova, 1991. 120. Print. 15. Kononenko, Vitaliy. Mova u
kontekstikul'tury :[monohrafiya]. Ivano-Frankivs'k: Play, 2008. 389. Print. 16. Kopytov, Oleh. Modus
na prostranstve teksta :[monohrafyya]. Khabarovsk: Yzd-vo Khabarovskoho HYYK, 2012. 299.
Print. 17. Kukharenko, Valeryya. Ynterpretatsyya teksta : [ucheb.
posob.]. 2-e yzd., pererab. Moskva: Prosveshchenye, 1988. 192. Print. 18. Maksymova, Natal'ya. Protyvorechye
kak konstruktyvno-semantycheskyy pryem v yazyke
poezyy Yhorya Severyanyna : [dys. k. fylol. n.;
spetsyal'nost' 10.02.01 – russkyy yazyk]. Moskva, 2003. 158.
http://www.lib.ua-ru.net/diss/cont/93426.html (Web. 10 Jun 2018). 19. Mats'ko, Lyubov, Sydorenko О.,
Mats'ko О. Stylistyka ukrayins'koyi movy : [pidruchnyk]. Kyyiv: Vyshcha
shkola, 2003. 462. Print. 20. Moysiyenko, Anatoliy. Mova yak svit
svitiv. Poetyka tekstovykh struktur : [nauk. vyd.]. Uman': RVTs «Sofiya», 2008.
280. Print. 21. Moysiyenko, Anatoliy. Leza zel :
[knyha verlibriv]. Kyyiv: Dyvosvit, 2016. 312. Print. 22. Moskal'skaya, Ol'ha. Hrammatyka teksta : [ucheb. posob.]. Moskva: Vysshaya shkola, 1981. 183. Print. 23. Nykolaeva, Tat'yana. Ot zvuka k
tekstu : [monohrafyya]. Moskva: Yazyky russkoy kul'tury, 2000. 680. Print. 24. Odyntsov, Vyktor. Stylystyka teksta
: [monohrafyya]. 2-e yzd., stereotyp. Moskva: Эdytoryal URSS, 2004. 264. Print. 25. Papyna, Aza. Tekst: eho edynytsy y hlobal'nye katehoryy : [uchebnyk]. Moskva: Edytoryal URSS, 2002. 368. Print. 26. Radziyevs'ka, Tetyana. Tekst yak zasib komunikatsiyi : [monohrafiya].
Kyyiv: Instytut ukrayins'koyi movy NAN Ukrayiny, 1993. 194. Print. 27. Sydorova, Maryna. Hrammatyka khudozhestvennoho teksta : [monohrafyya]. Moskva, 2000. 416. Print. 28. Solhanyk, Hryhoryy. Stylystyka teksta : [ucheb. posob.]. 3-e yzd. Moskva: Flynta; Nauka, 2001. 256. Print. 29. Turaeva, Zynayda. Lynhvystyka
teksta (Tekst: struktura y semantyka) : [ucheb. posob.]. Moskva: Prosveshchenye, 1986. 127. Prinситарt. 30. Shmeleva, Tat'yana. Slovesnost' v svete yntehratsyy y dyfferentsyatsyy. Pedahohyka, psykholohyya, slovesnost' : [sb. nauch. trudov]. Velykyy Novhorod: Yzd-vo NovHU ym. Yaroslava
Mudroho, 2005. 74–96. Print. 31. Gephart W. The
Beautiful and the Sacred: Durkheim`sLook at the Elementary Forms of Aesthetic
Life. Durkheimian Studies/Etudes durkheimiennes. 2000.
№. 6. 85−92.
Print.
|