Article.

ЛІНГВІСТИЧНИЙ ПОГЛЯД НА ВИРАЖЕННЯ ПРОСТОРУ: ВНУТРІШНЬОРЕЧЕННЄВІ ПОШИРЮВАЧІ

Рецензія на монографію: Степаненко М. Просторові поширювачі у струк­турі простого речення. 2-ге вид., перероб. і доп. Полтава: ПП «Астрая», 2020. 576 с.

DOI 10.31558/1815-3070.2020.40.1.17

УДК 811.161.2:81’367.332.1/3

Рецензована монографія Миколи Степаненка вчергове актуалізує значущу проблему сучасної лінгвістичної науки – дослідження внутрішньореченнєвої структури з урахуванням особливостей її розширення з потенційним ресурсом номінування ситуації і/чи ситуацій. Досвідченому читачеві пропонований роз­ширений варіант попереднього студіювання, істотно доопрацьованого й поглиб­леного. Напевно, не зовсім доречно говорити про варіант дослідження, оскільки в ньому істотно посилено фактичний матеріал, теоретичні узагальнення, систе­матизування й кваліфікування досліджуваних утворень із наявними просторо­вими поширювачами.

Уже у вступних заувагах («Передмова», с. 3–6 ) автор наголошує, що в «ца­рині синтаксису речення змагалися логіки і психологи» (с. 3), оскільки речення є аперцепцією людських почуттів (О. Потебня), реалізацією людської думки (А. Арно, К. Лансло, К. Тимченко), виявом гречності у спілкуванні (З. Клемен­севич), лінійним розгортанням інтенцій дієслівного предиката та ін.

Перше видання рецензованої монографії (Просторові поширювачі у струк­турі простого речення. Полтава: АСМІ, 2004. 463 с. (https://cutt.ly/hfI2zej)) знай­шло відгук у наукових колах, що мотивовано актуальністю розглянутої пробле­ми й зосередженням уваги на встановленні, як констатовано в анотації, усіх мож­ливих у сучасній українській мові диференціювань значень загального плану зміс­ту «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + просторові межі реа­лізації процесуальної ознаки» та формально-граматичних засобів репрезента­ції з’ясованих значень на рівні речень структурної схеми S + P + Adv loc із пос­лідовним виявом ознаки внутрішньої системної організації простих речень з ло­кативним типом детермінації.

Аналізована монографія «Просторові поширювачі у структурі простого ре­чення» містить передмову (сс. 3–7), чотири основні розділи (сс. 7–489), висновки (сс. 490–501), список використаної літератури (сс. 502–549), список використа­них джерел та їх умовних скорочень (сс. 550–570), а також перелік умовних ско­рочень (сс. 571–572).

Перший розділ «Теоретичні засади дослідження» (сс. 7–50) містить автор­ське тлумачення поняття структурної схеми речення з диференціюванням вузь­кого та широкого її розуміння, кваліфікацію авто- й синсемантичності дієслів­ного предиката з їхнім фокусуванням на валентну структуру речення, що стає опертям для розгляду префіксальної і/чи безпрефіксної будови дієслівного пре­диката з проєкцією на реченнєво-валентну структуру. Цілком логічним постає аналіз статусу категорії локативності в семантичній структурі речення із просте­женням взаємодії її основних і/чи неосновних складників із категорією часу. У цьому вимірі цікавим постає розгляд складників категорії простору в їх струк­ту­руванні за чотиривимірністю, з одного боку, й диференціюванням таких склад­ників за їх регулярністю у внутрішньореченнєвій структурі як специфікаторів і модифікаторів. Адже відомо, що поза простором і часом будь-яке реченнєве утворення не може реалізуватися. Очевидно, заявлений аспект належить до пер­спек­тивних і таких, що мають опрацьовуватися спеціально із зосередженням уваги на відповідних векторах і площинах.

У другому розділі «Взаємодія формально-граматичної й семантичної ва­лентності у структурі речень із локативно-директивними поширювачами» (сс. 51–265) концентровано розкрито особливості речень структурної субмоделі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [dir: start] як репрезентантів значення «носій проце­суальної ознаки + процесуальна ознака + напрям реалізації процесуальної ознаки: вихідний пункт руху», у зв’язку з чим заторкнуто питання про диферен­ційовані значення загальної семантики «напрям руху» й формально-граматичні засоби їх реалізації у продукуванні  структурної моделі  Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [dir: start], що зумовило потребу окремого детального аналізу речень полісемантичної та речень моносемантичної структури. Відповідно схарактери­зовані речення структурної моделі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [dir: fin] як репрезентанти значення «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + напрям реалізації процесуальної ознаки: кінцевий пункт руху» з виявом особли­востей речень полісемантичнох та речень моносемантичної структур цього різ­новиду, а також прокоментовані диференційовані значення загальної семантики «напрям руху: кінцевий пункт руху у співвідносності з формально-граматич­ними засобами їх реалізації у реченнєво-структурних моделях Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [dir: fin]. Завершує розділ дослідження речень структурної моделі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [dir: fin]  як репрезентантів значення «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + напрям реалізації процесуальної ознаки» (сс. 251–260).

Окремо скваліфікована валентна структура речень із локативно-транзитив­ними поширювачами (третій розділ, сс. 266–334). За моделлю структурування другого розділу дослідження локативно-транзитивних внутрішньореченнєвих поширювачів розділ розпочато зі з’ясування речень структурних моделей моделі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [trans] як репрезентантів значення «носій проце­суальної ознаки + процесуальна ознака + шлях реалізації процесуальної ознаки», для чого схарактеризовані диференційовані значення загальної семантики «шлях руху» у їх співвідносності з формально-граматичними засобами реалізації в ре­ченнєвих структурах моделей  Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [trans] і Sub + Paed + Adv [Nx] loc [trans], що згодом конкретизовано в розгляді таких речень моносемантичної та речень полісемантичної структур. Окремо досліджені ре­чення структурної моделі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [trans] як репрезен­тан­ти значення «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака +  шлях реалі­зації процесуальної ознаки», де, за твердженням М. Степаненка, наприклад, «сфера вживання речень із валентною рамкою Pratd + Adv [Ad (сюдою, тудою, кудою)] loc [trans] обмежена розмовним мовленням» (с. 329). Доповнює загальну картину послідовного дослідження аналізованих структур диференціювання авто- і синсемантичних локативних поширювачів із виявом ступеня їх впливу на субстанційну інформацію реченнєвих структур та маркування їх вияву у право- і/чи лівобічній валентнозумовленій позиції. До цього прилягає також питання діаг­ностування обов’язкової і/чи необов’язкової, регулярної і/чи нерегулярної реалізації таких поширювачів, ступеня закріплення похідних реченнєвих утво­рень за тими чи тими дискурсивними мовносоціумними практиками, що, оче­видно, потрібно віднести до перспектив дослідження. Хоча окремі виміри таких практик заторкнуті з діагностуванням усталення нормативності окремих склад­ників просторових поширювачів (прийменниково-аналітичних морфем, прислів­никових одиниць та ін.).

Розділ четвертий «Роль формально-граматичної й семантичної валентності у формуванні речень із локативно-статичним поширювачем» (сс. 335–489) охоп­лює ґрунтовний аналіз речень структурної моделі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [stat] як репрезентантів значення «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + місце реалізації процесуальної ознаки» (сс. 335–476) зі встановленням особливостей реалізації диференційованих значень загальної семантики «місце дії» та формально-граматичних засобів їх реалізації у реченнях структурної мо­делі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [stat] та концентрованим простеженням специфіки моно- та полісематичної структур такого зразка речень. Окремо опи­сані речення структурної моделі Sub + Paed + Adv [prep + Nx] loc [stat] як репре­зентанти значення «носій процесуальної ознаки + процесуальна ознака + місце реалізації процесуальної ознаки».

Висновкові міркування автора повністю узагальнюють ґрунтовний аналіз просторових поширювачів у структурі простого речення із простеженням тен­ден­цій і напрямів особливостей їх право- й лівобічного вияву в межах реченнєвої структури, а також концентруванням уваги на внутрішньомовних чинниках нор­мативного маркування таких поширювачів із диференціюванням загальномов­них, діалектних та ін. Твердження про те, що «У синтаксичній структурі сучасної української мови одну з функційних підсистем утворюють речення з просторо­вими відношеннями. Її системність базована на традиційному взаємозв’язку фор­мально-граматичних і семантичних ознак» (с. 501) цілком мотивоване й випли­ває із послідовного резюмування автора в текстовому просторі першого – четвер­того розділів монографії. А загалом «Просторові відношення поряд з об’єктними та іншими обставинними відношеннями, зокрема часовими і причиновими, пос­тають як один із найважливіших фрагментів в організації синтаксичного ладу мови» (с.  501), оскільки такі відношення належать до універсальних і виявлюва­них у той чи той спосіб у різних мовах. Нерівнорядність просторових поширю­вачів не викликає сумнівів, оскільки саме просторова рамка визначає закономір­ність номінації тієї чи тієї ситуації, нанизування ситуацій у полісемантичній ре­ченнєвій структурі, що й цілком відбиває сутність номінативно-екзистенційного простору реченнєвої структури.

За умови перевидання надзвичайно цікавого й важливого рецензованого дос­лідження можна побажати доповнити його термінологічним індексом та ін­дексом цитованих та згадуваних авторів наукових праць і використаних джерел фактичного матеріалу.

Рецензована монографія М. Степаненка є актуальна за проблематикою, ви­кінчена за структурою, надзвичайно ємна за кількістю охопленого й належним чином проаналізованого фактичного матеріалу, рівнем теоретичного осмислення надзвичайно складної проблеми. Вихід у науковий простір такого рівня дослі­дження розширює загальне розуміння граматичного ладу сучасної української мови, закономірностей співвідносності в її системі субстанційних і предикатних величин, розуміння багатства й колоритності реченнєвих утворень ядрового й похідного характеру.

Анатолій Загнітко, Володимир Манакін